Реферат: Подготовка к экзамену по МИ

Глобалізація інформації як актуальна проблема міжнародних відносин.
Критерії глобалізації. 2
Теорія інформаційної цивілізації. Загальні положення. 3
Основні поняття міжнародної інформації 4
Джерела інформації 6
Джерела дезінформації 8
Джерела інформації по фірмах 8
Інформаційна безпека в сучасному світі 10
Проблема безпеки банківської інформації 13
Промисловий шпіонаж. 16
Інформаційні загрози 16
Інформаційна діяльність дипломатичних представництв в країні перебування
18
Інформаційне забезпечення візитів 19
Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності торгівельно-економічних місій 19
Технології public relations (PR) в зовнішній політиці. 20
Імідж держави та політичного лідера, Фірми. Проведення ПР кампанії.
Використання реклами для створення іміджу 22
Розвиток електронного ринку інформаційних послуг. 23
Електронна комерція, як система інформаційного маркетингу 24
Програма створення ВТЦ і джерела їх фінінсування 25
Інформаційна стратегія ЄС у галузі комунікацій. Європа і глобальне інформацінйе суспільство 26
Програма «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План Дій» (Europe’s
Way to the Information Society. An Action Plan) 27
Програма «Європейське Інформаційне Суспільство у Дії» (The 28
European Information Society in Action) 28
Характеристика Європейської конвенції про транскордонне телебачення 28
Проблема негативного впливу нових комунікаційних технологій на соціальні права людини: погляд Європейського суспільства 30
Міжнародна політика Ради Європи в галузі комунікації. (аналіз 1-5-ої нарад
Комітету Міністрів РЄ з політики ЗМІ) 31
Національна участь у програмах ЄС. Програми залучення учасників в електронну комерцію 32
Esprit 34
Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования) 35
Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та національна специфіка 36
Концепція побудови єдиного інформаційного простору СНД. Позиції держав- учасниць і підходи авторів концепції. 40
ТНК 41
Інформаціна політика ООН. Діяльність департаменту економічної і соціальної інформації 42
Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО 44
Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років)
45
НАТО 46
ОБСЕ 48
Доповідь Шона Макбрайда "Багато голосів - один світ". Диспропорції 49 в міжнародному інформаційному обміні. Економічні проблеми конкретно 49
Доповідь Бангемана "ЕС і глобальне інформаційне суспільство" 51

Глобалізація інформації як актуальна проблема міжнародних відносин.

Критерії глобалізації.

Вирішення глобальних проблем людства вимагає координованих зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, вимагає високого рівня взаємовідносин, що в сучасному розумінні називають обміном інформацією.

Міжнародна інформації послуговується двома термінами: міжнародна інформація і міжнародна комунікація.
. Міжнародна комунікація – це процес безпосереднього обміну інформацією від джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес – тобто реакція на наслідки цього процесу.

Інформація – глобальна проблема людства.

Розглядаючи інформацію та комунікацію, треба підкреслити два таких моменти:

По-перше, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має світовий, міжнародний характер.

По-друге, значно зросла роль інформації у вирішенні інших глобальних міжнародних проблем, тобто вона стала складовою інших глобальних проблем, таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біжинців, проблема розподілу світових енергетичних ресурсів.

Інформація відтворює явища та закони зовнішнього світу і створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародного співтовариства. На відміну від інших ресурсів, які мають здатність вичерпуватись, інформаційні ресурси не тільки відтворюються, але й збільшуються протягом їх використання (тобто накопичення інформації у вигляді фундаментальних та спеціалізованих знань, у вигляді необхідної інформації зростає, і протягом останніх 10 років зросло майже в 30 разів).
Інформаційний фактор здійснив у житті міжнародного співтовариства найбільш глибоку зміну за всю її історію. В реальному часі інформація об'єднала світ в єдину інформаційну систему і зараз обумовлює технічні, суспільні, політичні, соціальні та економічні системи. Існує вислів: "Хто володіє інформацією, той володіє світом".

Інформація є стратегічним ресурсом людства і у багатьох законах розвинених держав світу вона визначається як стратегічний ресурс держави, який охороняється системою національної безпеки.

За класифікацією дослідників глобальних проблем людства віднесення до глобальних проблем відбувається за такими критеріями:

1) глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної соціальної групи і кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер;

2) ці проблеми виступають як об'єктивний фактор, що певною мірою обумовлює розвиток усього світу;

3) глобальні проблеми вимагають для свого вирішення постійного міжнародного співробітництва усіх держав і максимальних об'єднаних зусиль усього людства. Невирішеність цих проблем створює загрозу для існування цивілізації майбутнього планети.

За цими критеріями Інфрмація набула статусу глобальної проблеми, оскільки сучасні засоби зв'язку глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, що впливає на суспільні процеси в світі.

Кожна держава розглядає глобальні проблеми через призму своїх національних інтересів. Наприклад, для країн Латинської Америки та
Карибського регіону проблема розвитку інфраструктури комунікацій є важливою і актуальною, в той же час в країнах Північної Америки, Західної та
Північної Європи ця проблема є завершеною. Таким чином на міжнародних форумах, в міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях розробляються лише загальні принципи сприйняття глобальних проблем. Тобто держави узгоджують свої інтереси: одні надають можливості для розвитку цієї галузі, а інші просто розвивають цю галузь у себе. Таким чином забезпечується рівномірний розвиток комунікацій у всьому суспільстві, у всіх країнах.

4) Ще один аспект інформації як глобальної проблеми полягає у тому, що глобальні проблеми міжнародного співтовариства мають завжди як складову і проблему комунікацій. До таких глобальних проблем відносять на сьогодні врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки у світі, проблему голоду, проблема захисту навколишнього середовища, проблема біжинців, проблема стихійних лих та епідемій. І звичайно інформація є складовою таких глобальних проблем, як розподіл сировинних, продовольчих, енергетичних ресурсів та розподіл інформаційних ресурсів, проблеми демографії. Жодна з цих проблем не може бути вирішена без збору та аналізу інформації по цій проблемі, а це є прерогативою процесу комунікацій.

5) Інформація за останній час сприяла тому, що нагальні проблеми стають у центрі уваги міжнародного співтовариства у зв'язку з миттєвим обігом інформації. Таким чином з'являється можливість швидше мобілізувати ресурси усього міжнародного співтовариства і допомогти постраждалим.

6) Інформаційна криза.

Виявляється у таких моментах:

а) існує протиріччя між обмеженими можливостями людини по переробці інформації і світовими інформаційними потоками; б) виробництво значної кількості надлишкової інформації, що обмежує доступ до корисної інформації; в) порушення цілісності інформаційної системи внаслідок приватних, відомчих і регіональних інтересів.

Інформаційна криза супроводжується інформаційним голодом, що став характерним для усієї світової спільноти. Інформаційна криза може розглядатися тільки у контексті міжнародних, соціальних і економічних відносин.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами- членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави).
До таких документів належать:
. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 – засудження пропаганди агресивних війн;
. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 – заборона законом пропаганди агресії та насильства;
. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року – заборона пропаганди расової вищості;
. Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст.19 (законспектувати частини

1 і 2)
. Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).

Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи створюються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.

Теорія інформаційної цивілізації. Загальні положення.

Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим 3 тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства.

Автори, що розглядали інформаційне суспільство: Збігнев Бжезинський,
Махлюен, Понятовський, Тофлер, Масуда, Белл.

Вони розглядали ІС як новий рівень в історії людства і основні цілі нової концепції визначали дуже чітко:

1) створення єдиної комп'ютеризованої нації;

2) глобалізм інформаційного простору;

3) розвиток комунікаційних мереж;

4) вільний потік інформації незважаючи на кордони держав.

З точки зору розвитку суспільства, в даній характеристиці існують положення, які зараз здаються неможливими (наприклад створення єдиної комп'ютеризованої нації вважається утопічним). Справа в тому, що створення інформаційної цивілізації залежить не лише від дослідників, а і від самого суспільства. Зараз кожен із індивідуумів визначає для себе рівень насичення інформацією: чи побутовий (на рівні мильних опер), чи спеціалізований. І звичайно не можна заставити всіх користуватися інформацією на спеціалізованому рівні.

Однак вже зараз певні положення цієї концепції починають реалізовуватись. Так в японський дослідник Масуда розробив "План інформаційного суспільства – національна мета Японії до 2000 року". На цей план було асигновано десятки млрд. доларів, і Японія реалізувала його майже повністю (крім створення регіональної системи життєдіяльності людини).
Компонентами цього плану є:

1) створення баз даних для управління від найвищого до місцевого рівня;

2) комп'ютеризація усіх соціальних сфер суспільства;

3) створення системи інформаційного контролю за виконанням рішень на всіх рівнях;

4) створення комп'ютерної системи охорони навколишнього середовища і регіональної системи життєдіяльності людини.

Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнутий значний успіх у реалізації Плану дій (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), який визначив стратегію просування Європи до інформаційного суспільства:

- успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору;

- вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;

- сформульований план дій у сфері освіти;

- надана підтримка європейській індустрії виробництва змісту, яка, як очікується, створить додатково приблизно 1 млн робочих місць протягом наступних 10 років;***

- успішно втілені програми наукових розробок;

- Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

Враховуючи вже досягнуте, перед європейськими країнами ставлятся нові завдання:

1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для втілення електронної торговлі.

2. Необхідний перехід до навчання протягом всього життя. У цьому напрямку працює ініціатива "Навчання в інформаційному суспільстві".

3. Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини зумовили дискусію, направлену на те, щоб поставити людей в центр перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення видана Зелена книга "Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди" (Green
Paper. Living and Working in the Information Society: People First.
European Comission, Belgium, 1996). Мова в ній йде про створення нових робочих місць, охорону прав і свобод громадян, передусім недоторканності приватного життя.

4. Сьогодні зрозумілою є важливість глобального співробітництва, встановлення правил створення інформаційного суспільства. Вони стосуються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю приватного життя, розповсюдження шкідливого і незаконого змісту, проблеми оподаткування, інформаційну безпеку, використання частот, стандартів. Для встановлення загальних правил у цих сферах необходні багатосторонні угоди в рамках Всесвітньої Торгової Організації. (Europe at the Forefront of the
Global Information Society: Rolling Action Plan". Communication from the
European Comission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)***

Пріоритетні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС такі:

Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС
Переслідування цілей інформаційної політики через її Представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з національними і регіональними авторитетами
Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян
. Постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів.

Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.
. Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять
МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:
. територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;
. інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
. наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;
. наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова

"Міжнародне право", особлива частина);
. можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін
"інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією
"Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чен Іра. У тій же
Північній Кореї видається журнал "Корея", він яскраво оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чен Ір
…"

Інформаційний простір має кілька визначень:
. Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. "Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ"*. Минск, 1996)
. Інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.

(О.Коган, "Теорія інформаційної взаємодії", 1996 рік).
. Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій").

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад
Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі.
. Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

"До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення". (Закон
України "Про інформацію)
. Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.
. Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у локальні системи.
. Конвергенція засобів зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.

Джерела інформації

. Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із щироким типом предстаництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1, зутрічі дипломатів; До цих дхерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточниз, конфліктих та кризовиз проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

. За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні джерела,

1% -- спецaгенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби массової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані нуково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ. органи, які виступають з офіцйною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки повсіх галузях діяльності держави), інформацію,яка подається установами соц політики і працці, інститутом демографії (да інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична артія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів массової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологізні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концессій та національних меншин.

Білшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до Pади Європи включав до себе: o представлення самій Pаді Європи, o висновки експертів, o особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленностями, та торгами з конкретними представниками) ці зутрічі дали більше, ніж загальні виступи.

Зараз Україна має здійснити тиск на велику сімку, з метою вимагання грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в уста», тобто е.g. приїжджає посол і розповідає усно економічну інформацію, що не можна довірити загальним засобам передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфессій. У
СРСР таких релігійних представників готувала спеціальна школа при КДБ, чи безпосередньо КДБ.

Крім того офіційні та неофіційні д жерела поділяються на:

Відкриті

Відкриті – інформація, яка публікуєтсья в офіційних дослідженнях, відомостях (ВР, кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність помисловості, банківської системи.

Поділяються на:
. Інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави Така інформація використовуються для складання прогнозів на довготривалий період а також для прийняття рішеннб політичними, економічними та воєнними органами. Ця інформація потрібна для політичної економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків у майбутньому.
. Спеціальна інформація, яка стосується конкретної галузі. Віна може мати відношення до економіки, науни, сировинних ресурсів, віійськової справи.

Ця інформація – частина загального стратегічного платування а також призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів
. Інформація про окремих осіб. Цей розділ присутній в аналітичних центрах майже всіх міністерств, відомств, розвідки. Цю інформацію збирають підслуховуванням, стежкою, та ін. неконституційними методами. Інформація про конкретних осіб лягає в основу діяльності дипломатичних представництв, осільки робота з окремими особами дає велики результати на міжнародному рівні.

Закриті

Закриті: до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стртегічні, статистичні джерела (наприклад статистика про продукцією військового комплксу, інформація про кількість народжених і померлих), інформація про новітні технології, які становлять держ. таємницю, а також всю інформація, яка вважається таємною. До закритої інформації (джерела) відносять: інформацію, що міститься у диррективіх і вкаівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з політичних питаннь; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування оперцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон «про держ. таємницю і національну безпеку», і додаток «звіт відомостей, що становлять державну таємницю»
(!ознайомитисть!). Цей додаток встановлюється кабміном, публікується у офіційних виданнях і змінюється відповідно змінам приоритетів держави.

Конфіденційні

Конфіденційні – джерела, які захищаються законом і які володіють інформацією спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. Під конфіденційнми джерелами розуміють документи публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти промислової, інтелектуальної політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної інформації. До них відносять джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (є 3 ступіні секретності 5, 10, 15 років, після закіняення цього стоку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються проивирішенні тих чи інших питаннь (оприлюднені) завжди не називаються.
Конфіденційне джерело розкриваєтсья тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора, або коли інформація має характер, що стосується життєдіяльності всієї цівілізації, життєдіяльності і існування людства (наприклад, розробка бактеоріологічної зброї в Іраку, аварія на
ЧАЕС).

Джерела дезінформації

Ними можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані джерела, які видають неперевірену інформацію (?тільки?). Ці джерела найчастіше використовуютсья для перевірки на політичні економічні та військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних інтересів.

Витік інформації (пробні шари). Це метод дизінформації для вивчення думки громадскості. «Веер» – методика, коли інформація спочатку розповсюджується в ін. країнах, а потім звідти просочується в нашу з посилкою на зарубіжні джерела. !прочитати «стратегічна розвідка» Вашингтон
Плет!

Методи дезінформації дуже поширені, іх використовували (і будуть) на макрорівні для певних цілей.

Джерела інформації по фірмах

Для вивчення фірм використовуються різні джерела інформації, за якими:

. визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику,
. визначають фірми-нейтрали,
. розробляють оптимальну стратегію бізнесу,
. ведуть відбір оптимальних (можливих) контрагентів і відбір найбільш конкурентноспроможного товару або послуги.

Вимоги до таких джерел інформації:

. достовірність
. повнота
. актуальність змісту
. точність даних.

Джерела інформації про фірми класифікують наступним чином:

1) інформація про фірми, яка надається міжнародними організаціями та установами ООН;
2) інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями;
3) інформація, яка надається спеціалізованими банками даних;
4) інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації

(діловими виданнями);
5) інформація, яка надається самою фірмою (фірмова інформація);
6) неформалізована особиста інформація.

Пояснення:
1. Такими джерелами інформації є міжнародні економічні організації системи

ООН, які складають досьє на фірми на основі інформаційних технологій.

Такі досьє називаються "ростерами", вони включають в себе інформацію про промисловий розвиток регіонів, економічну та науково-технічну допомогу країнам, що розвиваються. Сюди відносяться UNIDO (United Nations

Industrial Development Organization – Організація ООН з промисловому розвитку), ПРООН (Програма розвитку ООН), ГАТТ (General Agreement on

Trade and Tariffs – Генеральна угода про тарифи і торгівлю), WTO (World

Trade Organization – Всесвітня торгова організація).

Одним із найдостовірніших джерел є UNIDO, вона має досьє на 800 тис. фірм різного профілю. Структура і склад досьє UNIDO розроблена англійськими спеціалістами в галузі маркетингу. Банк даних UNIDO про фірми і організації формується на основі анкет-запитань, які UNIDO направляє фірмам, що становлять міжнародний інтерес.

В досьє UNIDO входять такі питання: o базові дані (адреса фірми, імена відповідальних співробітників, юридичний статус фірми); o фінансове становище; o банк, з яким працює фірма; o напрями діяльності; o кількість зайнятих у фірмі службовців; o наявність дочірніх компаній у країні і за кордоном; o залежність фірми від інших фірм у фінансовому становищі; o членство в міжнародних спеціалізованих асоціаціях і організаціях.

Додатково в досьє включається інформація про професійний рівень персоналу фірми в будь-яких відділеннях (основних та дочірніх), про основну спеціалізацію фірми, дані про виробничо-технічний досвід, консультаційні послуги фірми, обсяг і характер проектів, здійснених фірмою, місця, де ці проекти були здійснені, характеристика маркетингу фірми та технології
“паблік рілейшенз”.

Досьє UNIDO постійно коректуються у залежності від становища фірм, їх прогресу на світовому ринку, можливої стратегії їхнього розвитку.

Крім UNIDO, повну інформацію про фірми можна отримати у публікаціях центру ООН по ТНК, а також у довідниках Європейської економічної комісії
ООН.

До спеціалізованих джерел інформації про фірми належать: державні організації, торгово-промислові палати, спілки підприємців, консультаційні фірми, банки і кредитно-довідкові бюро. Найбільш дорогою і конфіденційною є інформація про фірми, яка надається спеціалізованими інформаційними агентствами і кредитно-довідковими бюро.
. Інформація, яку мають в розпорядженні такі організації, не підлягає публікації і розголошенню, є найбільш повною і достовірною і оформляється цими організаціями у формі аналітичних довідок, інформаційних добірок, періодичних бюлетенів.

У довідках на фірми, які видаються кредитними бюро, включаються неопубліковані дані про фінансове становище фірми, фінансовий оборот, акціонерний капітал, історію створення фірми, характер і основні напрямки діяльності, перелік виробництв і дочірніх фірм, склад і біографічні дані керівників, фінансові показники діяльності фірми за останній рік, скорочений баланс, показники прибутку і витрат фірми.

Найбільша кредитно-довідкова фірма у світі - американська компанія
Dun&Bradstreet Corporation. Заснована в 19 столітті, має найбільшу приватну базу даних. У 70-х роках фірма придбала німецьку інформаційну компанію з усіма дочірніми філіалами у Західній Європі, Кредитне бюро Італії, англійське кредитне бюро, інформаційні фірми скандинавських країн.

Збір інформації відбувається через мережу філіалів і дочірніх компаній, способи передачі інформації різноманітні, використовується широкий перелік видів каналів зв'язку: кур'єрська доставка, телефонні розмови, факси, комп'ютерні мережі, інші канали зв'язку, магнітні плівки,
CD-диски, вирізки з друкованих ЗМІ, гарячий зв'язок.

Ця фірма щорічно публікує понад 60 видів міжнародних і національних довідників по фірмах, вона є монополістом у сфері програмного забезпечення.

Фірма надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків, інформацію про страхування фірм. Міжнародна база даних цієї організації включає 14 млн. досьє. Окремо фірма має базу даних по США
(понад 10 млн. довідок). Зараз представництво цієї фірми є в СНД (штаб- квартира знаходиться в Москві).

У анкеті-запиті компанія збирає такі дані: назва, рік створення фірми; номер і дата реєстраційного свідоцтва; назва банку, де відкритий валютний рахунок; основні напрямки діяльності; зарубіжні партнери; дочірні фірми як у країні, так і за кордоном; статутний фонд на момент створення і на поточний момент; засновники фірми; фінансова інформація про річний балансовий звіт.

Інша всесвітньо відома кредитно-довідкова організація – австрійська фірма Kreditschutzverband.

На ці дві фірми припадає 85% світового ринку інформації про фірми.
Спеціалізовані банки даних. СБД створюються консультативними видавничими фірмами, комп'ютерними фірмами, які спеціалізуються на виробництві і збуті програмних продуктів. Такі фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність її оновлення.
. База Даних – це архів інформації, яка записується, індексується і зберігається на комп'ютері. Вона функціонує як компактний довідник.

Інформацію із такої бази можна одержати на CD-диску, шляхом телеконференцій, по факсу і модему.

Існує 2 групи Баз Даних:
1) традиційні, лідером серед яких є система Діалог (має 400 баз даних);
2) бази даних електронної пошти. Найбільша – база даних електронної пошти належить корпорації AOL (America On-line) і працює в режимі постійних електронних конференцій.

Найбільша база даних належить корпорації Dun&BradStreet Corp.
Спеціалізується на зборі, обробці та наданні інформації у галузі економіки, бізнесу, маркетингу.

Інформація в цих базах даних має виключно конфіденційний характер, її збір і обробка відбувається за участю урядових структур країни.
Спеціалізовані засоби масової комунікації – це газети, журнали, радіо-, телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм.

Найбільше інформації про поточну діяльність фірм має Dow Jones. Вони публікують дані про випуск окремих видів продукції, капіталовкладень, стан замовлень, структуру фірми, призначення і переміщення співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності і т.і.
Фірмова інформація – це річні звіти про діяльність фірм, представницька інформація, фірмові каталоги.
Особиста (неформалізована) інформація є конфіденційною, найбільш достовірною. Вона поділяється на 2 види:
1) інформація, отримана під час ділових контактів, переговорів, зустрічей.

Ця інформація систематизується у формі довідки на фірму.
2) інформація на фірму, яка отримується з інших джерел (від представників влади, конкурентні фірми, Торгово-промислової палати, маркетингових дослідників фірми, аналітиків, представників оптової та роздрібної торгівлі).

Інформація жорстоко охороняєтсья, нещодавно із Фінляндіі репортували двох дипломатів за інформаційний шпіонаж.

Інформаційна безпека в сучасному світі

Саме понятття "безпека" включає такі складові:
1. інформаційно-комерційну,
2. юридичну,
3. фізичну безпеку.

Питання інформаційно-комерційної безпеки посідають особливе місце і у зв'язку із зростаючою роллю інформації в житті суспільства та потребують особливої уваги. В умовах посилення конкуренції успіх підприємництва гарантії отримання прибутку все більшою мірою залежать від збереження у таємниці секретів виробництва, що спираються на певний інтелектуальний потенціал і конкретну технологію.

Напрямки інформаційної безпеки

Інформаційна безпека має кілька напрямків:

1. Один із таких напрямків – це система заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої її модифікації або порушення цілісності. Цей напрямок часто називають
Informational Security.

2. Другий напрямок інформаційної безпеки – це захист політичних, державних і громадських інтересів країни, захист загальних моральних цінностей, недопущення закликів до порушення територіальної цілісності, заборона інформації, яка включає ідеї війни, насилля, дискримінації і посягання на права людини.

3. Попередження розповсюдження відомостей, що становлять державну таємницю, а також відомостей з обмеженим доступом і інформації закритого типу, що переміщається через державний кордон.

Інформаційне забезпечення урядів, різноманітних державних органів, недержавних організацій та фірм визначається відповідно до їх потреб, у кожному конкретному випадку.

Поняття "безпека" визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів (Закон РФ,+УКР "Про безпеку").

Основне поняття, інформаційна безпека визначається наступним чином.
. Інформаційна безпека – це стан захищеності суспільства, держави, особистості, стан захищеності інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства.

Стратегія інформаційної безпеки повинна включати:

1. забезпечення захисту вже напрацьованих об'єктів інтелектуальної власності, що мають комерційну цінність,
2. відвернення втрати таких об'єктів у майбутньому.

Інформаційна безпека в різних сферах суспільства має свою специфіку:

У політиці інформаційна безпека стосується інформаційно-аналітичної діяльності дипломатичних представництв і зовнішньо-економічних відомств.

В економіці інформаційна безпека стосується захисту інформації у банківських системах та мережах зв'язку, захисту конфіденційної економічної інформації від несанкціонованого доступу.

Поняття інформаційної безпеки тісно пов'язане із поняттям інфомраційної загрози.

До інформації, що захищається, відносять:

1. секретну інформацію (дані, що містять державну таємницю).

2. конфіденційну інформацію (дані, що містять комерційну таємницю, а також таємницю, що стосується приватного життя і діяльності громадян).
. Таким чином, під інформацією, що захищається, розуміють дані, на використання і розповсюдження яких введені обмеження їх власником.

Інформація, що захищається, має такі відмінні риси:

1. засекречивать информацию, то есть ограничивать к ней доступ, может только ее собственник (владелец) или уполномоченные им на то лица;
2. чем важнее для собственника информация, тем тщательнее он ее защищает. А для того чтобы все, кто сталкивается с этой защищаемой информацией, знали, что одну информацию необходимо оберегать более тщательно, чем другую, собственник определяет ей различную степень секретности;
3. защищаемая информация должна приносить определенную пользу ее собственнику и оправдывать затрачиваемые на ее защиту силы и средства.

Об'єктами захисту інформації виступають:

документи, програми ЕОМ, ноу-хау, бази даних, тексти, на яких зафіксована інформація інші матеріальні носії інформації, захист яких передбачений державними нормативними актами, внутрівідомчими постановами та розпорядженнями, іншими спеціальними документами.
. Коммерческая тайна - форма обеспечения безопасности наиболее важной коммерческой информации, предлагающая ограничение ее распространения.
. Коммерческая тайна - специально охраняемая владельцем управленческая, производственная, научно-техническая, валютно-финансовая, торговая и иная деловая информация, представляющая для него ценность в плане достижения преимущества над конкурентами извлечения прибыли, зафиксированная в письменной или другой материальной форме и находящаяся в его владении, кроме сведений, отнесенных к государственной тайне, либо отнесение которых к коммерческой тайне запрещено законодательством Украины

(Российской Федерации одинаково);

Найбільш важливі види інформації, яких стосується проблема інформаційної безпеки є:

стратегічна інформація; політична інформація; соціально-економічна інформація; воєнна інформація; наукова інформація.

Владельцы защищаемой информации

В соответствии с этим Владельцами (собственниками) защищаемой информации могут быть:
. государство и его структуры (органы). В этом случае к ней относятся сведения, являющиеся государственной, служебной тайной, иные виды защищаемой информации, принадлежащей государству или ведомству. В их числе могут быть и сведения, являющиеся коммерческой тайной;
. предприятия, товарищества, акционерные общества (в том числе и совместные) и другие — информация является их собственностью и составляет коммерческую тайну;
. общественные организации — как правило, партийная тайна, не исключена также государственная и коммерческая тайна;
. граждане государства: их права (тайна переписки, телефонных и телеграфных разговоров, врачебная тайна и др.) гарантируются государством, личные тайны — их личное дело.

Следует отметить, что государство не несет ответственность за сохранность личныхтайн.

Классификация информации по степени ее секретности

Классификация информации по степени ее секретности. Всю информацию по степени секретности можно разделить на пять уровней:
. особой важности (особо важная);
. совершенно секретная (строго конфиденциальная);
. секретная (конфиденциальная);
. для служебного пользования (не для печати, рассылается по списку);
. несекретная (открытая).

Степень конфиденциальности сведений, составляющих коммерческую тайну предприятия, определяется руководством этого предприятия и может быть трех-
, двух- или одноуровневая: строго конфиденциально, конфиденциально, коммерческая тайна; или — коммерческая тайна, для служебного пользования.

По содержанию защищаемая информация может быть разделена на

> политическую
> экономическую
> военную
> разведывательную
> контрразведывательную
> научно-техническую
> технологическую
> деловую
> коммерческую.
. Защита информации — есть комплекс мероприятий, проводимых собственником информации, по ограждению своих прав на владение и распоряжение информацией, созданию условий, ограничивающих ее распространение и исключающих или существенно затрудняющих несанкционированный, незаконный доступ к засекреченной информации и ее носителям.

Защищаемая информация, являющаяся государственной или коммерческой тайной, как и любой другой вид информации, необходима для управленческой, научно-производственной и иной деятельности.

Защита информации — это деятельность собственника информации или уполномоченных им лиц по:
. обеспечению своих прав на владение, распоряжение и управление защищаемой информацией;
. предотвращению утечки и утраты информации;
. сохранению полноты, достоверности, целостности защищаемой информации, ее массивов и программ обработки:
. сохранению конфиденциальности или секретности защищаемой информации в соответствии с правилами, установленными законодательными и другими нормативными актами.

Безопасность информации в коммерческих сетях

С самого начала своего развития системы информационной безопасности разрабатывались для военных ведомств. Разглашение такой информации могло привести к огромным жертвам, в том числе и человеческим. Поэтому конфиденциальности (т.е. неразглашению информации) в первых системах безопасности уделялось особое внимание. Очевидно, что надежно защитить сообщения и данные от подглядывания и перехвата может только полное их шифрование. Видимо из-за этого начальный этап развития компьютерной безопасности прочно связан с криптошифрами.

Однако сегодня информация имеет уже не столь "убойную" силу, и задача сохранения ее в секрете потеряла былую актуальность. Сейчас главные условия безопасности информации - ее доступность и целостность.
1. (доступность) Любой файл или ресурс системы должен быть доступен в любое время (при соблюдении прав доступа). Если какой-то ресурс недоступен, то он бесполезен.
2. (целостность) Другая задача защиты - обеспечить неизменность информации во время ее хранения или передачи.

Конфиденциальность информации, обеспечиваемая криптографией
(шифровка), не является главным требованием при проектировании защитных систем. Система безопасности должна в первую очередь гарантировать доступность и целостность информации, а затем уже (если необходимо) ее конфиденциальность.
. Принцип современной защиты информации можно выразить так - поиск оптимального соотношения между доступностью и безопасностью.

Міжнародний аспект

Вперше проблема інформаційної безпеки внесена США в 1947 році при прийнятті Закону "Про національну безпеку" США.

На сьогодні у США в усі підрозділи військ введені спеціалісти по інформації та комунікаціям, тобто спеціалісти по інформаційним війнам та технологіям.

Інформаційна безпека розглядається як глобальна проблема захисту інформації, захисту інформаційного простору та інформаційного суверенітету, а також як проблема інформаційного забезпечення прийняття урядових рішень.
Практичне вирішення проблем інформаційної безпеки, притягнення до відповідальності за порушення або загрозу інформаційній безпеці у кожній державі здійснюється у порядку, передбаченому нормами міжнародного права, відповідними міждержавними договорами а також внутрішнім законодавством.
Інформаційна безпека регулюється визначеними нормами міжнародного права, які зафіксовані у документах ООН і ЮНЕСКО, у документах європейських міжнародних організацій, а також у нормативних актах окремих держав.

Так існує міжнародна норма стосовно перекручено інформації, інформації, що включає заклики до повалення державного ладу в іншій країні.
В міжнародних документах зафіксований захист інтелектуальної інформації а також захист комерційної інформації.

Кожна більш-менш розвинена країна має закони про захист інформації в різних галузях. Так:
1. Франція має закон "Про інформації, інформаційні файли та права людини"

(1978 рік),
2. Німеччина – Закон "Про захист інформації" (1990 рік),
3. Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія – Закон "Про захист інформації",
4. Фінляндія, Ісландія – Закон "Про захист інформації про особу"
5. Люксембург – Закон "Про використання інформації в процесі роботи з комп'ютером".

Проблема безпеки банківської інформації

Защитная деятельность подавляющего большинства банков строится на анализе угроз, рисков их реализации и принятия адекватных мер, сводящих риск к приемлемому для банка уровню.

Но сегодня проблема банковской безопасности обрела новые аспекты.

На современном этапе в условиях крайней коррумпированности и криминализации всех сфер деятельности (особенно финансовой) в России и
Украине многие проблемы, стоящие перед банком, не могут быть решены традиционными способами, либо затраты, необходимые для их решения, делают их практически невыполнимыми.

В этих условиях требуется применение специальных методов и средств по обеспечению безопасности деятельности банка.

Термины банковской безопасности:

Информационная инфраструктура Банка включает в себя информационные ресурсы, технические информационные системы и средства (ТИСС), инженерные системы их жизнеобеспечения, а также помещения, в которых функционируют информационные системы, и обрабатывается банковская информация. С информационной инфраструктурой неразрывно связаны персонал и клиенты.

Информационные ресурсы Банка складываются из исходной банковской информации, баз данных, системного, сетевого, операционного и инструментального программного обеспечения, процессорного оборудования и устройств долговременной и оперативной памяти, в которых непосредственно размещается (обрабатывается и хранится) информация, представленная как в документальной форме, так и в иной, удобной для электронной обработки.

Банковская информация формируется банковским персоналом и непосредственно обрабатывается в Автоматизированной Системе Обработки
Информации (АСОИ) с использованием интегрированных пакетов прикладных продуктов, составляющих Автоматизированную Банковскую Систему (АБС).

Под безопасностью информационной инфраструктуры Банка понимается ее свойство защищенности, выраженное в способности противостоять или противодействовать случайным или преднамеренным деструктивным воздействиям естественного или искусственного характера на нормальный процесс функционирования банковских электронных технологий, способным нанести ущерб владельцам и пользователям информации и поддерживающей инфраструктуры.

Система безопасности информационной инфраструктуры – совокупность правовых и морально-этических норм, административных, организационных мер и технических, программных и криптографических средств, направленных на создание свойств защищенности информационной инфраструктуры Банка от случайного и преднамеренного вмешательства в процесс ее нормального функционирования, сводящих до минимума возможный ущерб владельцу и клиентам
Банка от уничтожения, повреждения, изменения и разглашения банковской информации.

Система формируется на основе анализа текущего состояния защищенности информационной инфраструктуры Банка; учета возможных в конкретной обстановке угроз безопасности и риска их реализации; создания методологии принятия управленческих и технологических решений и оргштатного механизма по обеспечению информационной безопасности; разработки Политики безопасности и Программы ее реализации.

В соответствии с определениями, предложенными "Согласованными критериями оценки безопасности информационных технологий Европейских стран
(ITSEC)", информационная безопасность включает в себя три главные составляющие:
. конфиденциальность (защиту от несанкционированного получения информации);

. целостность (защиту от несанкционированного изменения информации);
. доступность (защиту от несанкционированного удержания информации и ресурсов).

С позиций безопасности информационной инфраструктуры главные составляющие (главные цели) в различных законодательных и рекомендательных базах формулируются следующим образом:
Сохранность;
Целостность;
Доступность;
Конфиденциальность;
Законопослушность;
Доказательность;
Неотказуемость.

Под Сохранностью понимается обеспечение физической защищенности технических систем и средств, носителей информации от уничтожения, повреждения, хищения.

Под Законопослушностью понимается обеспечение следования субъектами установленным законодательным и нормативным актам и этическим нормам поведения в процессе информационных отношений.

Под Доказательностью понимается обеспечение условий формирования и представления доказательств как Законопослушности, так и его нарушения субъектом информационных отношений.

Под Неотказуемостью понимается обеспечение условий невозможности отказа субъекта от выполненных действий в процессе информационных отношений.

Обеспечение безопасности – это непрерывный процесс, а не разовые мероприятия, выполняемые от случая к случаю, по мере возникновения необходимости. Процесс этот должен охватывать все стороны жизни и деятельности субъекта, желающего жить и работать в безопасных условиях.
Поэтому данные аспекты безопасности на практике существуют нераздельно.
Условия выполнения данных аспектов составляют комплексную систему безопасности.

В качестве инструмента методологии безопасности информационной инфраструктуры в Банке создается Координационный Совет по информационной безопасности.

Аспекты банковской безопасности.

В соответствии с вышесказанным, можно ввести такие аспекты банковской безопасности:
. правовой;
. информационный;
. физический;
. экономический;
. психологический;
. Правовой.

Связан с правовым регулированием сетевого информационного пространства, защитной деятельности коммерческих организаций и пр.

В Украине соответствующие нормы регулируют следующие законы: «Про банк і банківську діяльність», «Про інформацію», «Про підприємства в
Україні», «Про власність», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про організаційні основи боротьби з організованою злочинністю»,
«Про прокуратуру» и др.

Специфику норм безопасности на международном уровне и базовые положения банковской информационной безопасности определяют: Trusted
Network Interpretation of the Trusted computer System Evaluation Guidelines
(Red Book), Согласованные критерии оценки безопасности информационных технологий Европейских стран (ITSEC), Federal Information Processing
Standard (FIPS или White Book – европейский аналог Orange Book), Trusted
Computer Security Evaluation Criteria (TCSEC или Orange Book). Данные документы носят рекомендательный характер. Правовой аспект банковской безопасности является основой реализации остальных аспектов безопасности.

Информационный

. криптографические методы шифрования внутренней информации;
. протоколы реализации межбанковской передачи информации;
. сетевые (и несетевые) сервисы клиент-банк, сюда же входят проблемы аутентификации и цифровой подписи.

В современном программном обеспечении (ПО) криптоалгоритмы широко применяются не только для задач шифрования данных, но и для аутентификации и проверки целостности. На сегодняшний день существуют хорошо известные и апробированные криптоалгоритмы, криптостойкость которых либо доказана математически, либо основана на необходимости решения математически сложной задачи (факторизации, дискретного логарифмирования и т.п.). К наиболее известным из них относятся DES, ГОСТ, RSA.

Человеческий фактор. В первую очередь это связано с выбором паролей.
Очевидно, что короткие или осмысленные пароли легко запоминаются человеком, но они гораздо проще для вскрытия. Использование длинных и бессмысленных паролей, безусловно, лучше с точки зрения криптостойкости, но человек обычно не может их запомнить и записывает на бумажке, которая потом либо теряется, либо попадает в руки злоумышленнику.

Физический

Главная задача данного аспекта – обеспечить, прежде всего, сохранность всех информационных ресурсов и затем ограниченность доступа к закрытым информационным ресурсам.

Также важной составляющей физической безопасности есть необходимость обеспечения бесперебойной работы банка.

План бесперебойной деятельности банка, как основа комплексной системы безопасности

План обеспечения бесперебойной деятельности банка представляет собой детальный перечень мероприятий, которые должны быть выполнены до, во время и после бедствия. Этот план документируется и регулярно испытывается, чтобы в случае чрезвычайной ситуации он обеспечил продолжение деятельности организации и наличие критически важных ресурсов.

В плане обязательно должны быть указаны следующие сведения: имена, адреса и номера телефонов ведущих сотрудников; потенциально опасные события и вероятность их наступления; оценка возможного ущерба в случае чрезвычайных ситуаций; список жизненно важных функций и приоритеты их восстановления; цели и обязанности сотрудников при восстановлении нормальной деятельности банка; списки необходимых ресурсов, как внешних, так и внутренних, включая технические средства, программное и информационное обеспечение, средства связи, офисное оборудование, документацию и персонал; вспомогательная информация – перечень возможных поставщиков оборудования и программных средств, список оповещаемых организаций и т. п.; резервные помещения, их оборудование и процедуры организации работ; перечень резервируемых технических средств и данных, процедуры создания резервных копий информации; пошаговые процедуры, детально описывающие, как должны выполняться действия по восстановлению функционирования банка; заблаговременные мероприятия по уменьшению опасности чрезвычайных происшествий и минимизации ущерба от них; административные мероприятия по координации работ, связанных с восстановлением деятельности банка; механизм регулярных проверок, уточнений и испытаний плана; список адресов для рассылки плана.

Промисловий шпіонаж.

Основные термины и понятия промышленного шпионажа.
. Промышленный шпионаж — несанкционированное получение, использование или изменение информации, представляющей коммерческую ценность.
. Торговый секрет — любая формула, образец, изделие, препарированная информация, используемая в бизнесе и дающая преимущества перед конкурентами.

К торговому секрету могут относиться сведения о формировании цены на товар и о самом товаре, о размере прибыли и объеме производства продукции, о взаимоотношениях с другими фирмами и о заключенных контрактах. К конфиденциальной информации также относятся данные о занятости, организационные расходы, производственная техника, планы расширения и финансирования, производственные затраты, данные исследований и разработок.
. Право промышленной секретности — режим секретности, вводимый на совместных предприятиях для защиты вносимой сторонами в уставной фонд или производимой ими в процессе совместной деятельности научно-технической информации идокументации; выступает в качестве интеллектуальной собственности и имущественных прав, известных за рубежом под названием

"джойнтс венчурс".
. Инсайдер — лицо, располагающее конфиденциальной деловой информацией в силу своего служебного положения. В ряде стран законодательство запрещает ему заключение деловых сделок и консультирование третьих лиц при проведении финансовых, торговых и других хозяйственных операций.
. Секретная информация фирмы — не являющаяся общественной информация о технологических секретах фирмы и ее продукции, включая информацию, относящуюся к исследованиям и разработкам,производству, закупкам, финансам, технике, рынку, торговле, продаже.

Промышленный шпионаж и законодательство

Законодательства развитых стран очень слабы отношении защиты предприятий и фирм от промышленного шпионажа. Вот высказывание американского специалиста по этому вопросу: "Нет еще законов, обеспечивающих надлежащую защиту от похитителей секретных знаний и данных.
Те, кто крадут эту ценную собственность, находятся в выгодном положении по сравнению с теми, кто крадет материальное имущество, так как первые не подпадают под действие "Национального закона о хищении имущества". "Кроме того,—как утверждает Бержье,— промышленный шпион, как правило, рискует получить шесть месяцев тюрьмы за то, за что военный шпион был бы расстрелян, а вознаграждение промышленного шпиона в случае удачи было бы в несколько раз больше вознаграждения промышленного шпиона в случае удачи было бы в несколько раз больше вознаграждения военного шпиона".

В Украине действует закон "О хозяйственных обществах", одна из статей которого обязывает участников общества не разглашать коммерческую тайну и конфиденциальную информацию о деятельности общества. В этом же законе имеется статья, которая обязывает должностных лиц сохранять коммерческую тайну и конфиденциальную информацию. Ответственность за их разглашение предусматривается действующим законодательством и учредительными документами общества. Таким образом, учредители и участники имеют право защищать свои интересы всеми доступными им средствами.

Інформаційні загрози

. Інформаційна загроза - це сукупність факторів, які створюють небезпеку для конституційних прав і свобод особистості, державної таємниці, зберігання цінної для суспільства інформації, від несанкціонованого доступу і розповсюдження.

Інформаційна безпека в різних сферах має свою спеціфику:
. політична – ІБ стосується інформаційно-аналітичної діяльності дипломатичних представників і зовнішньо-економічних відомств;
. економічна – захист інформації у банківських системах та мережах зв‘язку, конфіденційної інформації від несанкціонованого доступу.

Об‘єктами захисту інформації є документи, програми ЕВМ, ноу-хау, бази данних, тексти та інші матеріальні носії інформації, захист яких передбачений державними нормативними актами, внутрішньовідомчими постановами, розпорядженнями та спеціальними документами.

Найбільш важливі види інформації, яких стосується ІБ є стратегічна інформація, соціально-еконмічна інформація, воєнна, наукова. Надання інформації на державному рівні повинно включати проблему ІБ. Кожна країна включає питання ро ІБ в компетенцію Національної безпеки.

Інформаційні загрози та їх різновиди

Розглядаються зовнішні і внутрішні загрози ІБ, а також заходи і засоби протистояння і боротьба проти несанкціонованого доступу до інформації.

Зовнішні загрози

. інформаційному простору;
. інформаційному суверенітету;
. внутрішній стабільності;
. діяльності державного або недержавного органів і фірм.

Внутрішні загрози

. національній безпеці;
. для впливу на свідомість суспільства;
. доступу до інформаційних ресурсів країни;

Типи міжнародних інформаційних операцій і основні засоби їх здійснення

Насьогодні у світі розроблені спеціальні міжнародні інфориаційні операції, які називаютья інформаційними війнами, які здійснюються за допомогою спеціальних установ, дипломатичних представників у країнах перебування; спеціальних технологій, які включають в себе новітні досягнення у галузі інформації і комунікацій.

Приклади (інформаційних операцій):
. “Буря в пустелі”, “Грім в пустелі” в районі Перської затоки;
. “Відродження надії “у Сомалі;
. “Спільні зусилля” у Боснії та Герцоговині;
. “Автономія Албанії”;
. “Шторм на Гаваях”;
. Інформаційна операція – це інформаційна підготовка суспільства до проведення певних дій: військового, економічного чи поліітичного втручання.

З точки зору інформаційної безпеки загрози поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх відносять такі заходи і засоби здійснення інформаційних операцій, наслідком яких є політичний, економічний вплив на інші держави, що здійснюється на основі новітніх інформаційних технологій.

Ідея інформаційної парасольки (див. статтю "Головна сила Америки – її інформаційні можливості") зараз замінює ідею ядерної парасольки і вважається одним із стратегічних напрямків впливу США на нейтральні держави, а також на держави певного блоку.

До інформаційної експансії можна віднести поширення сфери впливу ТНК у певному регіоні з метою конкуренції, завоювання інформаційного ринку і одержання прибутків від видів інформаційної діяльності.

Інформаційна війна

Інформаційні війни здійснюються для забезпечення політичних, економічних інтересів політичних партій, урядів, політичних рухів для реалізації влади і реалізації національних інтересів на території іншої держави або в окремих регіонах.

Інформаційна війна має також іншу назву – "інформаційна операція" і застосовується з метою пропаганди ідей масованого впливу на громадську думку, а також для вивчення реакції міжнародного співтовариства на ті чи інші прогнозовані рішення.

Інформаційна війна має два аспекти (два види забезпечення):
. технологічний аспект;
. ідеологічний аспект.

З точки зору технічного забезпечення мова йде про те, що у визначений час приводяться в дію програмні віруси, логічні бомби, закладені у пам'яті інформаційних комп'ютерних мереж. Вони здатні зруйнувати і знищити програми управління, бази даних, а також зруйнувати і знищити рахунки у зарубіжних банках, заглушити теле- і радіомовлення у певному регіоні, припинити діяльність армійських пунктів зв'язку і управління.

До ідеологічного аспекту відносять ідеологічну обробку населення, яка призводить до нестабільності політичної ситуації у країні, до дезорієнтації населення і спричинення паніки. Спеціалісти свідчать, що навіть незначне проникнення інформації з метою забезпечення операції веде до значних матеріальних наслідків і до забезпечення інтересів більш розвинутої країни.
Крім того, масований вплив інформації на громадську думку приводить до спокійного ставлення до агресивних кроків і навіть воєнних дій.

Через засоби комунікації при здійснення інформаційних операцій впливають на міжрегіональні протиріччя, розпалюють міжетнічну і міжнаціональну підозрілість, створюють комплекс меншовартості.

Усі міжнародні інформаційні операції поєднують в собі кілька різних засобів їх здійснення: психотехнології, інформаційна інфраструктура, комп'ютерне забезпечення, вплив на міжнародну думку.

До важливих компонентів інформаційної війни належить інформаційне забезпечення держави у міжнародних інформаційних потоках.

. Інформаційна інтервенція – це тенденційна інформація, коли розповсюджується через системи зв'язку суб'єктивні факти та суб'єктивна інформації, які впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі.

В рамках інформаційної інтервенції здійснюють маніпулювання інформацією для досягнення мети.
. Інформаційний тиск – один із видів інформаційних загроз, який застосовується для розв'язання міжнародних проблем, для попередження міжнародних конфліктів або для того, аби змусити державу, що порушує міжнародні правила, увійти в міжнародне правове поле.

Інформаційний тиск застосовується як прийом превентивної дипломатії.

Інформаційна діяльність дипломатичних представництв в країні перебування

Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики є складовою зовнішньополітичних комунікацій, які є одним з елементів сучасного міжнародного співробітництва. Інформаційно-аналітичне забезпечення відображає реагування міжнародного співтовариства на політичні процеси у системі, на зміну економічної ситуації, забезпечує адекватний вплив на небажані зміни. Від інформаційного забезпечення залежить якість урядових рішень, передбачення і випередження подій, прийняття спільних рішень із глобальних проблем міжнародного товариства.

Недостовірність інформації, неточність, можуть породжувати серйозні проблеми в міжнародних відносинах.
. Зовнішньополітична комунікація – це процес передачі міжнародної інформації у системі міжнародного співтовариства між окремими її компонентами, а також між суспільними групами та індивідами.

Кожна політична система і кожна держава розгортає власну систему і мережу зовнішньополітичної комунікації відповідно до національних інтересів. Ця мережа розвивається паралельно з політичними структурами, економічною базою та інфраструктурою комунікації.

Зовнішньополітична комунікації поєднує в собі політичний аналіз та інформаційний моніторинг дво- та багатосторонніх відносин і передбачає моделювання ситуації та прогнозування певних наслідків.

Зовнішньополітична інформація передається трьома основними способами:

1)через спеціалізовані установи та інші організації – йдеться про комунікаційні можливості зовнішньополітичних відомств, політичних партій і громадських рухів, неурядових організацій і так званих груп тиску;

2)через посередництво засобів масової комунікації – йдеться про друковані, телекомунікаційні та інтерактивні засоби комунікації, які є розповсюджувачами інформації зовнішньополітичних відомств;

3) через неформальні контакти – йдеться про неформальні комунікації у межах міжнародних організацій на двосторонньому рівні, на міжнародних форумах та зустрічах.

Зовнішньополітичні комунікації пов'язані із міжнародною політикою держав, вони відтворюють систему зовнішніх зносин і враховують:
. зовнішньополітичні інтереси;
. політико-психологічну культуру лідерів держав;
. традиції і ціннісні орієнтації суспільства;
. нормативно-правову систему;
. культурну самобутність.

За останні роки надзвичайно зросла інформаційна функція дипломатичних представництв. Посольства та місії завжди були важливими та надійними джерелами інформації про найрізноманітніші аспекти житяя країни перебування. Неодхідно підкреслити, що здобуття такої їнформації має здійснюватись лише законними засобами відповідно до норм міжнародного права. Звичайно, без сприйняття з боку країни перебування дипломатичним представництвам здійснювати цю функцію було б неможливо. Саме дипломатичні представництва широко користуються такими легальними, звичайними засобами отримання інформації, як ретельна обробка численних друкованих видань, зокрема періодичної преси, а також іншої інформації, що проходить по каналах ЗМІ. Поінформованості сприяє також участь інфоземних дипломатів у прийомах, прес-конференціях, військових парадах, тощо, які влаштовуються державними органами країни перебування.

Проте, крім міжнародно-правової бази, для успішної роботи посольства ті місій необхідна й відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції

Інформаційне забезпечення візитів

Інформаційне забезпечення ЗП пов'язане з діяльністю установ, які забезпечують інформацією політичних і державних діячів, дипломатів тощо.

Для забезпечення участі Президента України у роботі Всесвітнього економічного форуму у Давосі інформаційно-аналітична служба Адміністрації
Президента підготувала спеціальний бюлетень (подібні бюлетені випускаються кожного разу). До такого бюлетеню входить:
. довідка про Всесвітній економічний форум;
. інформаційна довідка про країну, де проводиться форум;
. економічна та інша статистика по основним напрямкам, по яким буде проводитися обговорювання на форумі;
. історичний нарис по подібних форумах;
. деякі риси економіки Швейцарії (оскільки форум проводиться в Швейцарії);
. інформаційно-аналітична довідка по українсько-швейцарським двостороннім відносинам;
. інформаційна довідка по основним символам Швейцарії;
. аналітична довідка по можливостям економічного співробітництва.

Під візити та під інші заходи, в Україні випускається Український бізнесовий журнал, який має спеціальні випуски до економічних напрямків візитів до найбільш розвинених країн світу. В цьому журналі подається:
. виступи послів обох сторін (країни перебування і України);
. стратегія зовнішньої політики;
. напрямки економічної співпраці;
. характеристика економіки, проблеми з інвестиціями або запрошення до інвестування;
. перелік спільних підприємств, що вже працюють та що проходять етап створення;

В аналітичне забезпечення візиту входить багато документів, серед яких головним є Робоча концепція візиту до певної держави, в якій зазначено усі важливі напрямки цього візиту і підкреслюються ті моменти, які є особливо цікавими для держави. Треба сказати, що в самому тексті навіть зазначаються моменти, де можна домовитися, "натиснути", "пошантажувати", попросити тощо.

Для прикладу, під візит Президента України до Республіки Корея було підготовлено 69 обов'язкових документів і 15 додаткових.

В ході візиту відбуваються різні види комунікації: протокольні заходи, неформальні зустрічі, зустрічі один на один, зустрічі з пресою. І від того, яким бачить лідера держави суспільство залежить успіх його дипломатичної діяльності.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності торгівельно-економічних місій

Діяльність дипломатичних представництв закріплена в багатьох нормах загального міжнародного права, зокрема у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 1961 року. Серед центральних державних органів зовнішіх зносин усіх країн світу чільне місце займають Міністерства зовнішньо-економічних зв’язків та торгівлі. Безпосередньо “дипломатичну діяльність” МЗЕЗТ здійснюють через торговельно-економічні місії. За цією ковенцією діяльність торгово-економічних представництв полягає в забезпеченні зовнішньо-економічних інтересів держави та прав суб’єктів підприємницької діяльності в країні перебування

Діяльність торговельних представництв виявляється через функції, які вони виконують:

1. Торговельно-політичну;
2. Оперативну;
3. Інформаційну;
4. Статичтичну;

Так, здійснюючи торговельно-політичну функцію, торговельно- економічна місія:

. вивчає загальний стан економіки, тенденції розвитку зовнішньо-економічних зв’язків, технічний рівень виробництва і рівень якості продукції провідних галузей держави перебування, кон’юнктуру ринку товарів та послуг; інформування зовнішньо-політичних відомств з цих питань, а в разі потреби, зацікавлених міністерств та інших установ;
. розробляє пропозиції щодо підвищення ефективності торговельно-економічних зв’язків з державою перебування;
. здійснює заходи щодо захисту національних інтересів, прав та законних інтересів національних суб’єктів підприємницької діяльності в державі перебування, сприяє налагодженню та розвиткові прогресивних форм співробітництва, а також встановлює контакти з державними установами, організаціями, суб’єктами підприємницької діяльності держави перебування.

Основними оперативними функціями торговельно-економічних місій вважаються такі:

. Здійснення заходів щодо забезпечення національних інтересів, дотримання правил міжнародної торгівлі національними суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні ними зовнішньо-економічних операцій.
. Участь у роботі міжнародних економічних організацій та їхніх органів із питань торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва.
. Надання допомоги національним суб’єктам підприємницької діяльності в організації участі та проведення в державі перебування торговельно- промислових, науково-технічних виставок, ярмарків тощо.

Порядок подання інформації торговими місіями

Місія надсилає річні, піврічні, квартальні та щомісячні звіти про діяльність у країні перебування, забезпечує систематичний збір, обробку та аналіз іформації з питань зовнішньо-економічної діяльності у вигляді інформаційних повідомлень на різних носіях. Така інформація має нести такі відомості:
. Правові питання, що регулюють економічні та зовнішньо-політичні відносини

(страхування, податки, арбітраж)
. Питання в галузі інвестицій (про пріоритетні галузі, вільні економічні зони)
. Кон’юнктура експортно-імпортного потенціалу (дані про заборгованість і т.д.)
. Валютно-фінансові питання (ринок капіталу і т.д.)
. Питання багатостороннього економічного співробітництва в межах міжнародних організацій
. Інші питання зовнішньо-економічної діяльності.

Технології public relations (PR) в зовнішній політиці.

Поняття, мета та завдання PR-технологій в міжнародних відносинах

Розвиток технології PR відносять до 60-х – початку 70-х років 20-го століття. Структури і технології PR займають важливе місце у формуванні стратегій у різних сферах міжнародних відносин. Зокрема і сфері зовнішньої політики, технології та стратегії PR формують програми, концепції і взаємозв'язки між державами, які допомагають досягти взаєморозуміння, компромісу і суспільної гармонії.

Один із засновників Міжнародної організації PR, професор
Кембриджського університету Сем Блек визначив поняття PR наступним чином:
. Public relations – це мистецтво і наука досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння на основі повної і достовірної інформованості.

Класичне визначення PR:
. Public relations – це спеціальна система управління інформацією з метою поширення інформаційної продукції через засоби масової комунікації для спрямованого формування бажаної громадської думки.

І в тому і в іншому випадку PR використовують об'єктивні закономірності функціонування масово свідомості і традиційні відносини між суб'єктами комунікації.

У 1955 році у Лондоні була заснована Міжнародна асоціація public relations (IPRA), яка невдовзі стала першою міжнародною організацією професіоналів цього напрямку. Засновники організації прийняли заяву про створення Міжнародної асоціації з метою цінності міжнародного обміну інформацією і кооперацією у професійній діяльності. На сьогодні до цієї організації на особистій основі входять представники 65 країн усіх континентів. Першозасновниками були представники Великобританії, Франції,
Північної Америки (США і Канади), Північної Європи, Італії, Австралії,
Фінляндії і Швейцарії. IPRA сприяє розвитку технологій PR, впроваджує норми професійної етики і слідкує за дотриманням професійних кодексів. Один раз на 3 роки IPRA публікує так звану "Золоту доповідь".

Асоціація розробляє PR-стратегії у таких сферах діяльності як

1) комерція і промисловість;

2) міжнародні відносини;

3) фінанси;

4) лобіювання у парламенті;

5) галузеві відносини;

6) спонсорство;

7) урядові структури і місцеві органи самоврядування;

8) некомерційні сфери;

9) засоби масової комунікації.

Мета PR – встановлення двостороннього і багатостороннього спілкування для виявлення спільних інтересів і досягнення компромісу. Масштаби такої взаємодії можуть бути різними і залежати від характеру сторін, але філософія, стратегія і методи PR залишаються подібними. За допомогою визначених методів досягають врегулювання криз, поліпшення відносин між окремими членами міжнародного співтовариства, пропагують нові ідеї міжнародного співробітництва, створюють імідж держави, міжнародної організації чи претендента на лідерство.

Засобами PR-технологій є:

1)вплив на громадську думку (створення і формування громадської думки в бажаному напрямку).

2)Суспільні відносини, тобто впровадження PR-технологій в урядові структури для зв'язків з громадськістю по вертикалі і горизонталі;

3)політичні відносини (створення іміджу партій, рухів та громадських об'єднань а також пропаганда політичних ідей у суспільстві);

4)міжнародні відносини (створення іміджу держави, створення лідера держави і підтримання його позитивного іміджу);

Приклад… (Р. Рейган)

5)використання засобів масової інформації (функція ЗМІ полягає в розповсюдженні іміджів та забезпеченні інформаційної стратегії PR- кампанії);

6)фінансові та економічні відносини (створення, пропонування та розгортання діяльності підприємств, організацій і установ, а також реклама товарів і послуг на різних рівнях: національному, регіональному і міжнародному).

Для планування PR-компанії застосовують достовірну і повну інформацію, яка використовуються для аналізу, дослідження і постановки задачі, для розробки програми і фінансування PR-кампанії, для комунікації із необхідними суб'єктами, а також для оцінки результатів і корегування дій.

До функцій PR-структур відносять:

1)контроль за думками і поведінкою громадськості з метою забезпечення інтересів організації;

2) реагування на громадську думку;

3) досягнення взаємовигідних відносин;

4) прогнозування наслідків PR-кампанії.
. Public relations в міжнародних відносинах – це діяльність, що проводиться країною для створення позитивного образу в міжнародному співтоваристві.

Міжнародні відносини супроводжуються інтенсивним комунікаційним потоком, який виражається в різних формах. Стратегії PR допомагають інформувати міжнародне співтовариство про зовнішню політику держави, створювати позитивний імідж у міжнародних інформаційних потоках, розповсюджувати позиційні матеріали під час протокольних заходів у межах міжнародних організацій та неофіційних форумів.

Стратегії PR у міжнародних відносинах мають на меті:

. домовитись про пріоритети, проаналізувати майбутню аудиторію, визначити джерела інформації, яким довіряє міжнародне співтовариство, виявити засоби переконання і працювати у певному напрямку не перетинаючи напрямків діяльності конкурентів або союзників,
. визначити посередників і підготувати моніторингові тести, врахувати міжнародні процеси, суспільні явища, та інші зовнішні обставини, які безпосередньо не пов'язані з напрямком стратегії, але можуть вплинути на ефективність кампанії;
. запросити досвідчених фахівців, які зможуть зробити все задумане.

Імідж держави та політичного лідера, Фірми. Проведення ПР кампанії.

Використання реклами для створення іміджу

В міжнародних відносинах особлива роль належить створенню іміджу держави та іміджу її політичного лідера.
. Імідж визначається як створення образу з певною метою, для відповідного реагування на нього.

Імідж держави на міжнародній арені створюється за допомогою інформації про неї, яка надходить через офіційні і неофіційні канали. У стратегіях PR використовують для створення іміджу три основні засоби: пропаганду
(пропаганда зовнішньої політики), паблісіті і рекламу.

Створенням іміджів займаються також засоби масової комунікації, які здатні впливати на міжнародне співтовариство і формувати потрібний образ і потрібне його сприйняття.

У технологіях PR визначено кілька типів іміджів, які можуть бути створені за допомогою PR-кампанії:

1)ідеологічний імідж – робиться ставка на ідею а не на особистість, і саме ця ідея спрацьовує у ході PR-кампанії;

2)опозиційний імідж;

3)популістський імідж – будується на обіцянках, "заграваннях" з народними масами і на ідеях, які є привабливими але нездійсненними;

4)харизматичний імідж – "імідж мученика", спрямований на повернення до консервативних традицій, до прагнення зняти з себе відповідальність за певні процеси і уникнути вибору;

5)комерційний імідж, або "імідж на продаж" – професійне створення іміджу з урахування масової психології і використанням ЗМІ.

Фахівці виділяють чотири етапи процесу проведення ПР-кампаній:

1. Визначення проблеми. Перший та основний етап, включає: зондування та відстежування проблеми, з’язування точок зору, установок і поведінки тих груп громадськості, ні які справляє вплив політика оргацізації.

2. Планування і програмування. Зібрана на першому етапі інформація використовується для прийняття рішень щодо програми роботи з громадськістю, визначення завдань, змісту практичних кроків, стратегії і тактики комунікації.

3. Дія і комунікація. Реалізація програми, спрямованої на досягнення конкретних змін у кожній групі громадськості як складових наближення до загальної програмної мети.

4. Оцінка програми. Це останній етап процесу управління, який включає оцінку підготовки, ходу реалізації та досягнутих результатів програми.

У 1936 році американська фірма “Уорнер і Суізі” розпочала рекламну кампанію, мета якої полягала в тому, щоб підкреслити могутність Америки як країни та наголосити на значенні американського підприємництва для майбутнього держави, тим самим започаткувавши унікальний тип реклами – реклама іміджу,а не продукції. Згодом даний напрямок набув різних назв – інституційна реклама, реклама іміджу, але наібільш часто його іменують як
ПР-реклама іміджу

Така реклама іміджу використовується у наступних випадках:

1. Злиття або роз’єднання. ПР-реклама надає можливості поширення основних відомостей про новий бізнес або нову структуру, що утворились в результаті злиття чи роз’єднання компаній.

2. Кадрових змін.

3. Повідомлення про ресурси організації

4. Інформація про виробничі потужності та послуги

5. Та інші

При цьому ПР-реклама іміджу має відповідати декільком загальним вимогам:

. Вона має бути ясною
. Вона має переконувати
. Вона має бути чесною
. Вона має містити гумор

Розвиток електронного ринку інформаційних послуг.

Місце інформаційних послуг у сучасній економіці

На сьогодні розвинені суспільства світу можна охарактеризувати як інформаційні суспільства. Це означає що інформація починає відігравати усі більшу роль у різних сферах життя суспільства, перш за усі в економічній сфері. Інформація стає необхідним чинником не тільки розвитку а й взагалі існування компаній, сморід ж робить їх діяльність більш ефективною, що дозволяє їм виживати в умовах жорсткої конкуренції. З іншого бокові такий великий поспіває на інформаційний продукт формує його пропозицію, а отже можемо говорити про цілий інформаційний сектор ринку і про перетворення інформації на товар, що має свою ціну (і часто дуже велику). На сьогодні інформація та комунікація в деяких країнах складають до 6% ВВП.

Інформаційні послуги це:

. Надання комунікаційних каналів для передачі інформації;
. Збір та первинна обробка інформації;
. Надання доступу до інформаційних баз даних;
. Розповсюдження інформації;
. Аналіз інформації:

Європейський ринок інформаційних послуг.

Перш ніж розглядати європейський ринок інформаційних послуг треба зауважити, що фактично в Східній Європі цей ринок тільки зароджується і сьогодні ми ще не можемо говорити про формування інформаційного суспільства в країнах колишнього соціалістичного таборові (саме через їх соціалістичне минуле). Отже є сенс розглядати інформаційний ринок лише Західної Європи.
До того ж не будемо забувати, що провідну роль в економічній, політичній та соціальній сфері в Західній Європі відіграє Європейський Союз.

Розвиток ринку інформаційних послуг можна розглядати з точки зору стратегій окремих компаній (приватного сектору) і з точки зору урядових та міжнародних організацій (у першу чергу ЄС). Перші будують свою стратегію на збільшенні використання інформаційних послуг. Це з одному бокові просто доступ до гарячої інформації (котирування валют та акцій, інформація про ринки та компанії, тощо), а також до каналів передачі даних (особливо важливо для ТНК - зв’язок між філіалами та офісами в різних країнах). З іншого бокові це такий ще досить молодий вид діяльності як організація електронної комерції, тобто реклама, укладання угод, купівля та продажів через інформаційні системи (перш за все Internet).

Підхід інших направлень на стимулювання такої діяльності. Так ЄС розробив програму IMPACT, основні положення якої наведено далі:

Information Market Policy ACTions (IMPACT).

(Політика дій у сфері інформаційного ринку)

Програма IMPACT має на меті становлення внутрішнього ринку електронних інформаційних послуг і підвищення рівня конкурентоздатності європейських компаній шляхом надання доступу до високоякісних інформаційних послуг.

Програма була затверджена Радою Міністрів у 1988 р. Його дворічна вступна фаза IMPACT 1, була впроваджена в життя протягом 1989-1990 рр.
IMPACT 2 - друга фаза впроваджувалася протягом 1991-1995 рр. і малий бюджет
64 млн. екю.

Центральна стратегічна ідея IMPACT 2 це INFO EURO ACCESS
(«вдосконалення доступи до інформації на європейському рівні для всіх зацікавлених сторін»).

Основні положення програми такі:

1. Вдосконалення розуміння ринку інформаційних послуг (шляхом діяльності

Спостережного Пункту за Інформаційним Ринком «Information Market

Observatory»).
1. Подолання законодавчих та адміністративних бар'єрів (діяльність

Дорадчого Департаменту з питань Законодавства « Legal Advisory Board»).
2. Збільшення орієнтованості на користувача і поширення інформаційної грамотності (через стимулювання впровадження норм та стандартів, служб підтримки та підготовки користувачів).
3. Підтримка стратегічних інформаційних ініціатив, які роблять великий внесок у європейський інформаційних ринок.

Відповідно до проекту I'm EUROPE провадяться також такі програми:
1. CLEAR - просторовий кліринговий дім даних.
2. EUAN - європейська архівна мережа.
3. EVA - європейський візуальний архів.
4. FIRM –надання інформації для заснування фірм.

Та цілий ряд інших програм спрямованих на розширення ринку інформаційних послуг.

З іншого бокові урядові та міжнародні організації мажуть робити негативний вплив на процеси на ринку інформаційних послуг. Так це видно із намагань увести регулювання мережі INTERNET, яка зараз є одним з провідних засобів комерційної комунікації, джерелом комерційної інформацій та базою для створення віртуальних торгівельних центрів (87% фірм що використовують у своїй діяльності INTERNET вважають що в 1999 р. більшість замовлень надійде саме цим каналом).

Електронна комерція, як система інформаційного маркетингу

Бізнес в світі фінансів сьогодні неможливий без оперативного, надійного і безпечного обміну інформацією. Збільшення обсягів фінансових операцій, їх значною мірою транскордонний характер, залучення в сферу фінансового бізнесу все більшої кількості учасників, стимулюють розвиток сучасних фінансових телекомунікацій. У їхньому числі обмін інформацією між банками, доступ до торгових і інформаційних фінансових систем, підтримка використання електронних грошей та Інтернет реклами – все це є складовими такого явища, як електронна комерція.
. Електронна комерція припускає електронне ведення бізнесу. Вона базується на електронній обробці і передачі даних, включаючи текст, звук і видео зображення.

Вона охоплює різні сфери діяльності, включаючи:

a) електронну торгівлю товарами і послугами, інтерактивну доставку цифрової інформації, b) електронний переказ грошей, c) електронний продаж акцій, d) електронні коносаменти, e) комерційні аукціони, f) спільне проектування й інжиніринг, g) інтерактивне спілкування, h) державні закупівлі, i) прямі закупівлі споживчих товарів, j) післяпродажне обслуговування.

Електронна комерція охоплює як товари (наприклад, споживчі товари, спеціальне медичне устаткування), так і послуги (наприклад, інформаційні, фінансові і юридичні послуги), а також традиційні сфери (наприклад, охорона здоров'я й утворення) і нові сфери (наприклад, віртуальні ігри).

Електронна комерція не є надсучасною технологією. Але в даний час йде процес швидкого поширення і радикальних змін, що викликаний стрімким зростанням Internet. Дотепер електронна комерція використовувалася між компаніями через закриті мережі, однак зараз вона швидко перетворюється в складну Web систему.

Таблиця 1: Для традиційної електронної комерції мережа- це засіб для передачі даних: для електронної комерції Internet, мережа - це ринок.
|Т РАДИЦІЙНА ЕЛЕКТРОННА КОМЕРЦІЯ | ЕЛЕКТРОННА КОМЕРЦІЯ INTERNET |
| Тільки компанія - компанія | компанія - споживачі |
| |компанія - компанія |
| |компанія - державні органи влади |
| |користувач - користувач |
| Закриті “клуби”, найчастіше тільки | відкритий ринковий простір, |
|для промисловості |глобальний масштаб |
| Обмежене число корпоративних | необмежене число партнерів |
|партнерів | |
| Закриті приватні мережі | відкриті незахищені мережі |
| Відомі і партнери , що | користуються довірою , відомі і |
| |невідомі партнери |
| Захист частини мережі | потрібні захист і ідентифікація |

Пряма і непряма комерція

Електронна комерція охоплює, в основному, два види діяльності: непряму електронну комерцію - електронне замовлення реальних товарів, що фізично повинні бути доставлені з використанням традиційних каналів, таких як поштові послуги або комерційні кур'єри, і пряму електронну комерцію - інтерактивні замовлення, платежі і постачання нематеріальних товарів і послуг у режимі on-line, таких як програмне забезпечення, розважальні програми або інформаційні послуги глобального масштабу.

І пряма і непряма електронна комерція дає спеціальні можливості.
Обидва часто використовуються тими самими компаніями, що, наприклад продають програмне забезпечення в режимі on-line, а також і з полки. Однак, непряма електронна комерція залежить від ряду зовнішніх чинників, таких, як ефективність транспортної системи. Пряма електронна комерція, що дозволяє робити цілісні, завершені електронні угоди через географічні межі, використовують весь потенціал глобальних електронних ринків.

Програма створення ВТЦ і джерела їх фінінсування

Віртуальні торгові центри

ВТЦ вже 4 роки перестали бути інноваціями - зараз вони дійсно існують і функціонують. Навіть більш того більшість ВТЦ є складовими частинами віртуальних ринків, що на відміну від одиничних ВТЦ набагато більш ефективні.

Зараз (1999) ЄС виступає організатором програми “Єдиний інформаційний ринок”, який є наступним після ВТЦ кроком у розвитку електронної комерції.

Мережа Центрів по Зовнішній Торгівлі (Global Trade Point Network,
GTPN) - один з успішних результатів міжурядової діяльності під егідою
UNCATD ( що те типу United Nations Commission of Trade And Development).

У 1994 у Колумбусі (Columbus), більш ніж 2000 голосів прийняли
Міністерську Декларацію по Ефективності Торгівлі, по якій був офіційно початий проект Мережі Центрів по Зовнішній Торгівлі (Global Trade Point
Network) - перша всесвітня ілюстрація позитивної ролі, що "Глобальна
Світова Магістраль" може грати в області торгівлі і розвитку.

GTPN покладається на найбільше просунуті доступні технології в мережах і мультимедіа. Завдяки Центрам по Торгівлі, усі країни і підприємства, що беруть участь можуть тепер обмінюватися 'ETO' (Electronic Trading
Opportunities, Торгові Електронні Пропозиції), і також іншими видами інформації щодо існуючих торгових інструкцій, банківських методів і ринкових даних (ETI - Electronic Trading Information).

Кожний Центр по Торгівлі, це:

. центр допомоги по торгівлі, де учасники угод зовнішньої торгівлі

(наприклад, митниця, інститути зовнішньої торгівлі, банки, Торговельні

Палати, фрахтові експедитори, транспортні і страхові компанії) згруповані разом під єдиною реальною або віртуальним дахом, щоб забезпечити всі необхідні послуги по торгових угодах по розумній вартості.
. джерело інформації в області торгівлі, що забезпечує фактичних і потенційних партнерів зведеннями про ділові і ринкові можливості, потенційних клієнтах і постачальниках, торгових інструкціях і вимогах, і т.д.
. шлях до глобальної мережі. Всі Центри по Торгівлі або є, або будуть з'єднані між собою Мережею Центрів по Зовнішній Торгівлі й обладнані ефективними телекомунікаційними інструментами, для організації зв'язку з іншими глобальними мережами.

Джерела існування віртуальних торгових центрів

Можна виділити такі основні джерела існування ВТЦ:

. доходи від реклами
. відсоток за проведені торгові операції
. абонентська плата зареєстрованих кліентів
. надання аналітичної інформаціїї продавцям стосовно ефективності попиту на ті чи інші товари

Найвагомішим джерелом можна вважати доходи від реклами. Зогляду на технологічну специфіку интернет реклами, кількість рекламних пропозицій, які пропонуються користувачеві, практично не обмежена. З цього можна зробити висновок, що ВТЦ, виходячи із своєї функціональной направленності, являє собою ефективний інструмент надання рекламної інформації, яка завдяки новітнім технологіям має високу ступінь ефективності. При наявності достатньої кількості рекламодавців, ВТЦ може підтримувати своє існування тільки за рахунок доходів від реклами.

Кожна торгівельна операція за допомогою ВТЦ повинна бути сплачена за певним тарифом. Цей вид доходу прямо пропорційно залежить від кількості здійснених операцій.

Наступним джерелом існування є абонентська плата зареєстрованних клієнтів. Зареєстровані клієнти мають можливість користуватися додатковими послугами та сервісами, на відміну від звичайних, в розпорядженні яких є стандартний набір функцій. Звісно, що за додаткові можливости потрібно платити, але ця плата є невеликою і не може бути зіставлена ні з доходами від реклами ні з доходами від проведення торгівельних операцій.

В аналітичній інформаціїї стосовно ефективності попиту на ті чи інші товари в першу чергу зацікавлені продавці. Володіючи цією інформацією продавці мають можливість швидко реалізувати певні товари. Отже іноді вони згодні заплатити немалу суму, щоб заволодіти інформацією про становищє на ринку.

В сукупності всі ці фактори складають загальне джерело існування ВТЦ, але поділ по приоритетності тих чи інших факторів є дуже умовним. Цей поділ залежить від політики, яка проводиться стосовно організації діяльності ВТЦ.
Можуть існувати і інші джерела. Але це основні напрямки.

Інформаційна стратегія ЄС у галузі комунікацій. Європа і глобальне інформацінйе суспільство

Програма була підготовлена 20-ма членами Групи на Найвищому Рівні з питань Інформаційного Суспільства на чолі з Бангманом.

Програма спонукає ЄС звернути увагу до приближення Інформаційного
Віку, у зв’язку з чим уже зараз необхідно закладати підвалини для впровадження нових процесів в Інформаційному Суспільстві.

Члени Групи Бангмана вважають, що у всьому світі інформаційні і комунікаційні технології уже зараз являються складовими факторами якісно нової індустріальної революції, революції яка є більш значною і направленою на майбутній розвиток усього суспільства, ніж революції в минулому. Це є революція, що базується на інформаційних технологіях, і сама є вираженням людських знань, – у цьому полягає унікальність цієї революції і її відмінність від минулих революцій. Ця революція додає значні нові можливості людським поглядам і визначає ті фактори, які змінять способи, якими ми живемо і працюємо. Європа, вважає Група Бангмана, уже приймає участь в цій революції, але ще частково, не на повну потужність. Члени
Групи вважають, що якщо не прийняти до уваги ті поради, які вони викладають в своїй програмі, то очікувані вигоди від впровадження новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій можуть стрімко і дуже помітно знизитися, що значно відобразиться на розвитку Інформаційного Суспільства в цілому і неодмінно нанесе шкоду усьому світовому співтовариству. Саме тому, вважають Члени Групи, ЄС, в першу чергу, має прислухатися до порад
Програми.

Європа, сказано у Програмі, має колосальні можливості для вироблення нових та для впровадження вироблених інформаційних розробок. Для ціленаправленого використання цих потужностей в Європі, необхідно, перш за все, об’єднати можливості працівників та працедавців, фізичних та юридичних осіб, урядів та організацій для взаємовигідної співпраці, і, перш за все, у галузі інформатизації та телекомунікації.

В Програмі підкреслюється, що, неодмінно, ті європейські країни, які першими сформують ядро Інформаціного Суспільства, отримають колосальні переваги над іншими. Але, це не є першочерговою метою. Інформаціне
Суспільство мають складати усі європейські держави без виключення. Це принесе користь усім країнам без виключення. Отже, одним з набільш важливим завданням на першому етапі, є формування якомога ширшого ядра майбутнього
Інформаціного Суспільства. Крім того постає питання часу формування такого ядра.

Члени Групи наголошують, що Інформаційне Суспільство має можливість покращити рівень життя Європейських громадян, і підготовка європейців до наближення Інформаційної Ери є першочерговим завданням. Навчання та освіта неодмінно зіграють основну роль в формуванні поглядів громадян Європи.

В Програмі сказано, що політична увага до цих процесів не є неперервною, що є негативною рисою у формуванні Інформаційного Суспільства.
Приватний сектор очікує нового сигналу, нового поштовху задля подальшого розвитку суспільства в цілому.

Важливу роль в Програмі приділено ролі уряду в цих процесах. Група на чолі з Бангманом вважає, що ринок сам зможе визначити переможців і програвших, основною ж задачею урядів є контроль за перебігом економічних процесів, гарантування вільного конкурентного середовища усім учасникам економічної діяльності.

В Програмі розкривається можливість утворення нових ринків на базі функціонуючих:

. ринок покупців;
. ринок продавців;
. ринок малих та середніх підприємців;
. аудіовізуальний ринок.

Обгрунтовується, що на цих ринках відбудуться істотно нові переміни.

В Програмі вважається, що в майбутньому буде можливим покласти край монополіям, особливо в телекомунікаційній сфері.

Значна увага в Програмі приділяється захисту Прав на Інтелектуальну
Власність, захисту електронної інформації, напрямкам політики держави для забезпечення цих прав і технологіям, направленим на цей захист.

Чи не основною проблемою в Програмі є укріплення існуючих та заснування нових електронних мереж. Значна увага приділяється розвитку цифрової мережі ISDN (Integrated Service Digital Network), особливо EURO-
ISDN, що почала функціонувати на загальних засадах наприкінці 1993 року.
Але, крім того, відзначається серйозний вплив мережі INTERNET на розвиток
Інформаційного Суспільства, пропонуються шляхи покращення роботи цієї мережі, шляхом розгалуження існуючої мережі, збільшення числа користувачів та шляхом впровадження інших наукових розробок.

Окрім передачі інформації через всесвітні інформаційні мережі та через мультимедійні системи, в програмі особливе місце відводиться проблемі розвитку мобільного зв’язку, де чолову позицію займає стандарт GSM.

Програма «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План Дій»

(Europe’s Way to the Information Society. An Action Plan)

Програма була прийнята в Брюсселі 19.07.1994.

В Програмі сказано, що Інформаційне Суспільство знаходиться на шляху свого розвитку. «Цифрова революція» щойно розпочалася і вже починають відбуватися структурні зміни, які можна порівняти хіба що зі змінами після індустріальної революції минулого століття з відповідною реакцією світової економіки.

Цей процес не можливо зупинити і він обов’язково приведе до економіки, що буде базуватися на знаннях, на володінні тією чи іншою інформацією.

Цей процес є надзвичайно складним, підкреслюється у Програмі, він вимагає чіткого дотримання існуючих правил і міжнародних угод, контролю з боку усього міжнародного співтовариства.

Важливим аспектом у Програмі є роль Європи в майбутньому
Інформаційному Суспільстві.

В Програмі наголошено, що розвиток Європейського Співтовариства на сучасному етапі значною мірою буде мати відображення в майбутньому. Тому, не слід зволікати час, адже у Європи є усі можливості для того, щоб стати центральною частиною майбутнього Інформаційного Суспільства.

В Програмі сказано, що гонка за це місце вже почалася і в ній, очевидно, лідерами є США та Японія.

Європі, сказано у Програмі, необхідно досягти їхнього розвитку, і, особливо в комунікаційній та інформаційній сфері, адже, ті країни, які вирвуться в лідери de facto, будуть диктувати технологічні стандарти тим країнам, які будуть за ними слідувати.

Програма аналізує наступні документи:

. Growth, Competitiveness, Employment – The Challenges and ways forward into the 21st century
. Europe and the Global Information Society – Recommendations to the

European Council
. TEN-ISDN
. TEN-IBC
. The IDA
. Advanced Communication and Telecommunication Services
. Telematics
. The 4th RDT Framework Programme
. Information Technology
. Call for Ideas
. Call for Intentions
. Call for Proposals
. Програми та рішення, прийняті під час проведення брифінгів, зустрічей на найвищому рівні

Значна увага в Програмі приділяється розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, захисту продуктів інтелектуальної праці, широкому розповсюдженню аудіовізуальної та мультимедійної продукції, соціальним та культурним аспектам розвитка Інформаційного Суспільства, передачі інформації на відстань та її захисту та іншим проблемам, що виникли та проблемам, що можуть виникнути при переході суспільства до Інформаційного.

Загалом, ця Програма є підсумком багатьох відомих Програм та
Документів, що стосуються Інформаційного Суспільства, узагальненням матеріалів, що були викладені в попередніх Програмах та Документах і являє собою план дій для світового співтовариства, а в першу чергу – для Європи щодо подальшого розвитку суспільства та його трансформування у
Інформаційне.

Програма «Європейське Інформаційне Суспільство у Дії» (The

European Information Society in Action)

В цьому документі наголошується на тому, що процес перетворення Європи у Інформаційне Суспільство розпочався з 1994 року з прийняттям наступних документів:
. The White Paper
. The Bangemann Report
. The Corfu Conclusions
. Action Plan
. The Essen Conclusions

Прийнявши ці документи ЄС працювало над тим, щоб 1995 рік став часом дій, проривом у розвитку Інформаційного Суспільства в Європі.

Наголошується, що процеси перетворення Європи у Інформаційне
Суспільство розпочалися в 1980-х роках, необхідно далі розвивати європейський телекомунікаційний ринок, що стане основою трансформування європейської, а згодом – і світової економіки.

В даному Документі основна увага приділяється виключно розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, інформаційних технологій, електронному видавництву, аудіовізуальним та мультимедійним розробкам, захисту результатів інтелектуальної праці, освоєнню нових ринків, пов’язаних з розвитком телекомунікації.

Необхідною складовою рисою для переходу Європи в Інформаційне суспільство є налагодження зв’зків для інформування населення через різноманітні теле- , радіо- мережі. Значну роль відіграє телефонизація населення.

В додатках до Програми підкреслюється, що в Європі кожен рік кількість абонентів мобільного зв’язку збільшується на 30-40%. За таких тенденцій, до
2000 року абонентами системи GSM стане 50 млн європейців. Значну роль в
Програмі приділяється створенню трансєвропейської телевізійної мережі. На цю потребу було знайдено 700 млн ЕКЮ.

В Програмі приводиться таблиця, яка ілюструє розвиток Європейського
Інформаційного Ринку.
|Сектор |Обіг коштів (млн ЕКЮ – 1992) |
|Телекомунікація |118,0 |
|Інформаційні Технології |95,0 |
|Електроніка |21,0 |
|Видавництво |93,4 |
|Аудіовізуальна Продукція |36,1 |
|Електронне Видавництво |8,4 |
| | |
|Усього |371,9 |

Характерним є те, що Європейський Інформаційний Ринок за період 1992-
1998 розширювався на 10-14% в рік. Це є солідним показником і задачею ЄС є підтримка цієї тенденції в подальшому.

Наголошується увага на консолідації зусиль урядів Європейських держав.

Як було сказано вище ЄС передбачало, що 1995 рік стане стрибком Європи у новий стан, початком якісно нових змін, передбачалося, що сотні проектів та програм побачать світ у цьому році у сфері інформаційних та комунікаційних технологій, для чого ЄС консолідувало 3,4 млрд ЕКЮ за програмою R&D, що передбачапа розвиток цих процесів. Загальний бюджет цієї
Програми складав 9,4 млрд ЕКЮ. З,4 млн ЕКЮ, що акумулювалися для розвитку інформаційної індустрії були напавлені на розвиток цієї сфери наступним чином:
|Телематика |843 млн ЕКЮ |
|Комунікаційні Технології |630 млн ЕКЮ |
|Інформаційні Технології |1932 млн ЕКЮ |

Наприкінці Програми говориться, що США, Японія, Канада та ЄС вже запровадили в дію новітні інціативи щодо Інформаційного Суспільства. Їхньою метою є об’єднання людей, бізнесу, шкіл, університетів, бібліотек, лікарень у всесвітню мережу, яка згодом стане частиною Глобального Інформаційного
Суспільства.

Характеристика Європейської конвенції про транскордонне телебачення

Сфера применения

Настоящая Конвенция применяется к любой программе, транслируемой или ретранслируемой организациями, либо с помощью технических средств, находящихся под юрисдикцией ее Участника, как по кабельному телевидению, так и наземным передатчиком или спутником, и которые могут приниматься прямо или косвенно в одном или более Государств-Участников.

Участники обеспечивают свободу слова и информации в соответствии со Статьей 10 Конвенции о Защите Прав Человека и Основных
Свобод и гарантируют свободу приема и не ограничивают ретрансляцию на своей территории программ, соблюдающих положения настоящей Конвенции.

Программы (теле) в целом, их представление и содержание должны обеспечивать уважение к достоинству человеческой личности и основным правам других людей.

В частности, они не должны:
. быть непристойными и, в особенности, содержать порнографию;
. чрезмерно выделять насилие и способствовать расовой ненависти.

2. Все программы, которые могут нанести вред физическому, умственному или нравственному развитию детей и подростков, не должны транслироваться в тот период времени, когда они могут их смотреть.

3. Телевещатель должен обеспечивать, чтобы в новостях факты и события представлялись справедливо и поощрялось свободное формирование мнений.

Доступ населения к главным событиям

Каждый Участник должен рассмотреть правовые меры, не допускающие лишения права населения на информацию в результате осуществления телевещателем исключительных прав на трансляцию и ретрансляцию по смыслу Статьи 3, вызывающего повышенный интерес населения события, что отнимает у значительной части населения возможность наблюдать за этим событием по телевидению.

Реклама

1. Все рекламные объявления должны быть добросовестными и честными.

2. Реклама не должна вводить в заблуждение и не должна наносить ущерба интересам потребителей.

3. Адресованная детям или использующая детей реклама не должна причинять вред их интересам и учитывать их особую восприимчивость.

4. Рекламодатель не вправе редактировать или влиять на содержание программ.
. Реклама должна быть четко отличимой и выделяться из других видов программ с помощью оптических или акустических средств. В принципе она должна транслироваться блоками.
. Не допускается реклама, воздействующая на подсознание человека.
. Не допускается скрытая реклама, в частности, презентация товаров или услуг в программах, если это делается в рекламных целях.
. В рекламе нельзя представлять в визуальной или звуковой форме лиц, регулярно ведущих программы новостей и текущих событий.

Сотрудничество между Участниками

1. Участники обязуются оказывать друг другу взаимопомощь с целью осуществления настоящей Конвенции.

2. С этой целью а. каждое Договаривающееся Государство назначает один или более органов, наименование и адрес каждого из которых оно сообщает Генеральному
Секретарю Совета Европы во время депонирования своей ратификационной грамоты или документа о принятии, утверждении или присоединении; б. каждое Договаривающееся Государство, назначившее более одного органа, определяет в своем сообщении на основании подпункта "а" компетенцию каждого органа.

3. Назначенный Участником орган должен: а. предоставлять информацию, предусмотренную в пункте Статьи 6 настоящей Конвенции; б. предоставлять информацию по требованию назначенных другими участниками органов о своем внутригосударственном законодательстве и практике в сфере регулирования настоящей Конвенции; в. сотрудничать с назначенными другими Участниками органами, когда это необходимо и, в особенности, когда это повышает эффективность мер, предпринимаемых для осуществления настоящей Конвенции; г. рассматривать любые затруднения, возникающие при применении настоящей Конвенции, доводимые до его сведения назначенным Участником органом.

Проблема негативного впливу нових комунікаційних технологій на соціальні права людини: погляд Європейського суспільства

Главные проблемы связаны не столько с технологиями, сколько с их политическими, соц. оргинизационными и этическими аспектами:
1. Главная проблема связана с концентрацией универсальной службы и с тем, как будет эволюционировать «Право на коммуникацию» в цифрорвом мире, в котором потребности всех граждан в базовых услугах ствновяться все более обширными и сложными. Эта проблема связана не только с физическим наличием и стоимостью услуг а с тем, чтобы потребитель мог пользоваться услугами при минимальном уровне on-line skills (навыков работы в он- лайн).
2. Существует риск изоляции населения, проживающего в неблагоприятных условиях как внутри общества, так и на международном уровне, связанный с несоответстввием интерфейса и нехваткой технологий.
3. Поддержание языкового и культурного многообразия в информационном обществе: глобализация, обусловленная технологиями воспринимается многими как угроза для месных обычаев и культуры. (90% баз данных в ИНТЕРНЕТЕ на английском языке, ООН в 1995 приняло закон о сбалансированости языков в сети интернет).

Расширившийся доступ к взаимосвязанным сетям и базам данных порождает серьезные этнические и правовые проблемы:
4. не имеют достаточной реализации права на конфиденциальность информации и право каждого проверять касающиеся его данные, что признается одним из основных прав человека.
5. «Проблемма морального здоовья общества» -- регламентация содержания информации, расспостраняемой по информационным магистралям. Это связано с запретом распостранения насильницкой, порнографической, рассисткокй информации (особенно ее доступность детям).
6. Компьютерное пиратство и другие преступления в области информатики
7. Соблюдение авторского права, в сфере которого требуется много усилий для распространения правового режима защиты интелектуальной собственности.
8. Информациооная безопасность и защита данных в международных информационных потоках и базах данных.
9. Экономическая проблема: развитие виртуальной экономики (электронная коммерция, телеторговля) – развитие экономического менеджмента, маркетинга, создание экономической системы информационных услуг.
10. Устранение диспропорций в ресурсах комуникаций. На Азию, Африку,

Латинскую Америку, которые составляют 75% всего населения планеты приходится 50% тиража газет которые выходят в мире. В Северной Америке один экземпляр приходится на трёх, в Африке - на 90, в Азии на 19 человек; В Индии сеществует 835 газет, 16 экземпляров приходится на 1000 человек; в 13 арабских государствах издается лишь 1 газета; ужасная неграмотность в селах;
11. Устранение негативных результатов деятельности отдельных монополий, их неиздержимой концентрации (15 крупнейших ТНК, контролирующих различными способами основную долю операций в области международных комунакиций, расположены в пяти странах:
. США - IBM, General Electric, GTI, LTV, Westen Electric, Xerox;
. Франция - CGE;
. Япония - Matsushita;
. ФРГ - «AEG-telephunken»;
. Нидерланды - Philips.

Концетрация источников информации: в Великобретании существует 112 газет, на долю 9 из них приходится 60% общего тиража. В Германии увеличивается продажа экземпляров, но уменьшается количество независисых газет. В Японии существует 3 главных токийских газеты, которые выпускают каждый день 27 млн. газет, что равняется 50% общего тиража.
12. Проблема збалансированого и одностороннего информационного потока.
13. Поступление дизинформации в сеть (конституционные, законодательные или нормативные положения в странах, которые регулируют деятельность рассматриваемых средств МИ, часто несоответсвуют тому, что имеет место на практике. Неполные, неточные и противоречивые данные.
14. Передовые в техническом отношении страны используют свои преимущества для обспечения в определенной форме культурного и идиологического господства, ущемляющего национальную самобытность других стран.

Міжнародна політика Ради Європи в галузі комунікації. (аналіз 1-5-ої нарад Комітету Міністрів РЄ з політики ЗМІ)

1-а нарада відбулася у Відні 9-10 грудня 1986р.

Тема - майбутнє телебачення в Європі. Участь брали 21 країна. На ній було узгоджено стимулювання виробництва аудіо-візуальної продукції та трансляція її за кордон.

Резолюція 1

Політика просування аудіо-візуальної продукції в Європі:

1)дати згоду для створення умов для стимулювання інвестицій на національному та європейському рівнях для фінансування виробництва а-в продукції європейського походження незалежно від держави
2) розвивати освіту у галузі мас-медіа як невід'ємну складову загальної освіти
3) об'єднання роботи кіно і телебачення
4) розвиток ролі телебачення як засобу реклами
5) посилення європейського співробітництва та обміну продукцією європейського походження
6)розповсюдження програм європейського походження в країнах, які не беруть участі у Конференції та країнах, що розвиваються
7) підтримка аудіо-візуального формування за рахунок бюджетних коштів
8) подолання адміністративних перешкод
9) забезпечення внесків приватних та громадських радіокомпаній в розвиток аудіо-візуальної продукції

Резолюція 2 підкреслювала питання про громадське та приватне телебачення

Основні принципи:

1) забезпечення програм для малих і великих аудиторій
2) важливість національних служб телебачення
3) полегшити передачу програм за кордон згідно з загальними принципами вільного потоку інформації
4) зміцнення та розвиток суспільної структури регулювання між країнами- учасницями, повага до технічних правил Союзу Телекомунікацій

2-а нарада відбулася у Стокгольмі 23-24 листопада 1988р.

Назва - Інформаційна європейська політика у міжнародному контексті.

До політичних завдань відносилися:

1) вільне висловлення інформації, плюралізм в телебаченні, повага до прав людини
2) розвиток культурного та освітнього компоненту телебачення
3) посилення мір. Які спрямовані на стимулювання творчості та захисту інтересів авторів
4) розвиток освіти професіоналів та обмін між освітніми центра різних країн
5) збільшення співробітництва та фінансування угод між європейськими та неєвропейськими партнерами
6) подолання лінгвістичних перешкод шляхом дублювання та субтитрів
7) встановити нові форми експорту та об'єднану торгівлю а-в продукцією із різних країн

3-я нарада відбулася у Нікосії 9-10 жовтня 1991р.

Під назвою - Який шлях оберуть ЗМІ в 90-х рр. На ній було зазначено.
Що нове економічне, політичне та технологічне середовище буде визначальним фактором для розвитку ЗМІ у 90-х рр

Прийнято рекомендацію по юридичному захисту телевізійних програм.
Щодо захисту авторських прав, то необхідно привести у відповідність національні закони в області авторських п рав. Прискорити роботу над проектом Європейської Конвенції з авторських прав. В 2-й Резолюції було розглянуто питання про нові канали засобів масової комунікації в Європі:
1) збільшити доступ усіх європейських країн до нових комунікаційних технологій
2) поліпшити освіту. Яка буде доступна широкій аудиторії, по використанню нових комунікаційних технологій і служб.

Була прийнята Декларація з інформаційної політики в Європі.

4-а нарада відбулася у Празі у 1994 р.

Розвиток міцної системи мовлення під час швидкої зміни технологій, обов'язкова наявність хоча б однієї широкомасштабної служби, яка б включала у себе елементи інформації, освіти, культури та розваг, які доступні усім членам суспільства. Вимоги до програм:
1. вони повинні протистояти всім видам дискримінації
2. відображати різні філософські ідеї та релігійні вірування
3. робити внесок в найкраще розуміння національної та європейської спадщини
4. вміщувати значну кількість оригінальних робіт, здебільшого художніх фільмів
5. широкий вибір програм, які надаються некомерційним мовленням

Країни учасниці гарантують незалежність громадського мовлення від економічного втручання.

В Резолюції 2-й розглядались питання журналістської свободи та прав людини.

5-а нарада відбулася у Салоніках 11-12 грудня 1997 р.

Участь брали Андорра, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія.
Болгарія, Канада. Кіпр. Чехія. Данія. Естонія, Фінляндія. Франція, Грузія,
Германія, Греція, США, Україна, Росія, Іспанія та деякі інші. Вході наради була прийнята політична декларація , в якій зазначається, що завдяки появі нових технологій розвивається нове Інформаційне суспільство, як результат електронізації та подолання технологічних бар'єрів між теле- та радіомовленням. В майбутньому інформаційне суспільство буде рушійною силою всіх змін у суспільстві та буде впливати на зв'язки між окремими особами, групами, країнами. Особливо важливим цей вплив буде у Європі, беручи до уваги культурну і лінгвістичну різноманітність цієї частини світу. Було розроблено план дій з пропаганди свободи слова і інформації на загальноєвропейському рівні в рамках Інформаційного суспільства:
1) розвиток Інформаційного суспільства
2) доступ до нових комунікацій та інформаційних служб
3) саморегулювання ЗМІ провайдерами та операторами нових комунікацій
4) Регулювання ЗМІ в рамках Ради Європи

Національна участь у програмах ЄС. Програми залучення учасників в електронну комерцію

Национальное участие в программах ес

Национальное участие в программах Сообщества рассматриваются как необходимая деятельность, требующая большой подготовки и организации.
Сообщество создало сеть корреспондентов или информационных центров в различных странах. Таким образом оно обеспечивает передачу на национальных языках информации и документации, которая необходима не только для повышения уровня знании, но и для участия в инициативах Сообщества и применения информации на деле с наибольшим шансом на успех.

Политика Сообщества ясно показывает, что участие бизнесменов, исследователей и национальных институтов зависит не только от компетенции и знания ноу-хау в данных областях, науках, технологии, экономике и т.д. На него также четко влияют три фактора:
. Коммуникация и передача информации и документации, эта фаза является крайне затруднительной в процессе передачи информации. Фактически информация должна быть передана пользователю и получена в процессе его профессиональной деятельности, она должна иметь тенденцию стать органическим интегрированным компонентом новой организации труда.
. Наличие национальной отраслевой политики в приоритетных областях

Сообщества. Она имеет двойную функцию подготовки способов доступа к фондам ЕС на международной конкурсной основе и внесения стратегических и управленческих предложений в центры принятия решенийСообщества.
. Использование и распространение исследований и разработок для постоянных действий по передаче информации внутри социальной и экономической структуры.

Наличие этих факторов на национальном уровне проявляется в информационной деятельности. Последняя, как может показаться, увеличивает ресурсы. В действительности, необходимость активизировать информационные потоки, доведя их до реальных получателей и превращая их в немедленно используемые, требует общего пересмотра процесса передачи.

Так как информация не является естественным ресурсом и должна быть подготовлена для научного использования, окончательный успех инвестиций в большой степени зависит от способности нации распространять, согласовывать и координировать различные инициативы и затем анализировать их.

Как показывает опыт Сообщества, важно производить информацию. Но чтобы сделать ее эффективной, содержание информации должно иметь элементы, которые могут быть сведены к методам документадии:
. Объяснительный метод: способность передавать цели, методологию технологии, результаты и совместные работы аналитически и синтетически.
. Лингвистическая коммуникация: находится под сильным влиянием иобщей культуры, образования и профессионального обучения. В некоторых секторах, особенно в области компьютерной науки, нетрудно преодолеть этот разрыв. В других, однако, различия порождают инертность и это, соответственно, может затруднять коммуникацию.
. Интерпретация исследовательского опыта Сообщества в соответствии с системой показателей, которые позволяют сделать отчетливее заключение о развитии в различных секторах как с точки зрения технологических нововведений, так и влияния организации. Производство этого типа информации - это обеспечение средства интрепретации, чей матричный подход является основным в получении политической и программной поддержки как на национальном уровне, так и на уровне Сообщества.

Уровень национальной политики и способность обеспечивать действия по поддержадию исследований и разработок для некоторых европейских стран представляет риск расширения информационной пропасти внутри самого ЕС.
Таким образом, более чем когда-либо неооходимо разработать национальные стратегии, предпринять целенаправленное вмешательство и координировать сектор электронной информации и документации.

Общая информация по программам и проектам ЕС

По программе TEDIS для развития EDI на протяжении лет в Европе делались важные инвестиции в разновидность электронной коммерции "бизнес- бизнес".

Проект SIMAP, ведущийся DGXV, занимается исследованием по программе
IDA электронной почты, EDI и баз данных для электронного закупок правительства. Целью ставится создание общей Европейской среды обеспечения, покрывающей весь жизненный цикл закупок, начиная с процедуры уведомления о будущих закупках, и заканчивая мониторингом и электронной подачей предложений.

Развитие региональной электронной коммерции поддерживается через структурные и взаимосвязанные фонды. Примером может служить RegionLink, ведущий некоммерческую деятельность, используя технологию Интернет, для создания экономической деятельности в регионах Европы, в том числе в
Испании и Великобритании.

Министерства обороны в Великобритании, Нидерландах и Франции разработали CALS и EDI - приложения, совместимые со стандартами НАТО.
Аэрокосмическая промышленность в своих гражданских программах вовлечена в целый ряд EDI и STEP-сетей, связанных с частными самолетами и программами
ESA. AECMA проводит исследования миграции совместно с UN/EDIFACT.

Франция

Во Франции отдельные предложения по участию в тендерах возникли в 94-
95 годах, касаясь, в основном, отдельных пилот-проектов в рамках
Information Highways.

AFCEE - это новая французская ассоциация, занимающаяся электронной коммерцией и обменом данных, основанная в марте 1996 года. Конкретная деятельность будет включать рабочие семинары, предложения правительству
Франции и Европейской Комиссии, ведение пилотных приложений.

Великобритания

В Великобритании в Феврале 1996 года DTI объявила о начале действия своей Инициативы Информационного Общества (Information Society Initiative), направленной на электронную коммерцию, в основном с использованием
Интернет.

Германия

Деятельность некоммерческой организации DEDIG e. V. - немецкой EDI ассоциации - состоит в концентрации на продвижении и консультационной/информационной деятельности с заинтересованными предприятиями. В дополнение ко всему, эта организация будет действовать, как начальный информационный центр для всех немецких пользователей, заинтересованных в создании Немецкой группы пользователей электронной службы сообщений. Она также взяла на себя обязательства по распространению среди всех членов информации Комитета пользователей EEMA.

Финансируемая Siemens-Nixdorf AG немецкая глобальная инженерная сеть в рамках программы ESPRIT IIM занимается развитием кооперации между компаний при создании промышленных продуктов.

Италия

В Италии торгово-промышленной палатой разрабатываются планы для информационных сетей среднего бизнеса. Технолгический округ Канавезе запустил базирующуюся на Интернет сеть для удаленного обслуживания, включая электронную коммерцию, для среднего бизнеса и местных общественных организаций.

Норвегия

В Норвегии ведущаяся правительством Стратегическая институтская программа 1996-2000 создавалась с акцентом на открытость: она базируется на общих открытых стандартах, доступности каждому и использует известные технологии. В задачи исследования входят вопросы политики, механизмов рынка, развития систем и пилот-проекты.

Россия

Россия - неотъемлемая часть Европы, активно вовлеченная в новую технологическую революцию, однако пока ее участие слишком фрагментарно и не позволяет говорить о полноценном использовании преимуществ формирующегося
ИО.

По программе TACIS TEMPUS появление в 1998 году новых совместных европейских проектов «Мобильность» позволит оказать Российской Федерации поддержку расширения практики обмена студентами.

Пример. Оценка и совершенствование системы управления Воронежским государственным университетом, уделяя при этом особое внимание созданию новых структур и методов управления, а также расширению международных контактов на уровне кафедр, факультетов и университета в целом.

Украина

Темпус (программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования)

Программа Тасис Темпус содействует сотрудничеству между высшими учебными заведениями в Новых Независимых Государствах, Монголии и
Европейском Союзе с целью поддержки, развития и реструктуризации высшего образования в странах партнерах.

Приоритеты программы:

. экономика;
. право;
. международные отношения и европейские исследования;
. общественные науки;
. совершенствование управления высшими учебными заведениями.

По линии Тасис финансируются совместные европейские проекты и
«компактные» проекты. В 1998 году совместные европейские проекты будут финансироваться лишь для Украины, России и Узбекистана.

Украина включена в программу Темпус с 1993. В Украине программа Темпус сфокусировала свои усилия на:
. реформа структуры управления университетом;
. развитие целевых программ, переподготовка преподавательского состава в области экономики, современных европейских языков, социальных наук, европейского права.

Важной ступенью в развитии нашего национального инфопространства стали также решения целого ряда международных встреч политиков представителей
СМИ Европейской Академии Берлина, Амстердамского иснтитута общественности и политиков, Украины и Грузии в рамках программы TACIS под общим названием
«Свободная пресса в демократическом госсударстве», которые происходили на протяжении 1994-1995 годов.

На встречах среди основных признаков демократической системы СМИ была названа и такая: «створення» открытого информационного пространства в чернморсок регионе как противодействия пропагнде русских СМИ.

Пример. Создание новой школы по подготовке работников социальной сферы при Киево-Могилянской академии. Помимо Киево Могилянской академии в работе по распространению результатов данного проекта участвуют еще семь украинских учебных заведений.

Esprit

Esprit (Эспри), программа по Информационным Технологиям (ИТ) - это интегральная программа промышленно-ориентированных научно-исследовательских проектов и мер по технологическому развитию. Руководство программой осуществляется III-им Генеральным Директоратом, отвечающим за промышленность Европейской Комиссии.

КАК РАБОТАЕТ ПРОГРАММА ЭСПРИ?

Эспри является составляющей Четвертой рамочной программы по исследованиям и технологическому развитию Европейского Сообщества, которая проходит с 1994 по 1998 гг.

Специальные программы, одной их которых является Эспри, определяют более детально основу научных исследований и технологического развития в конкретных технологических областях. Эспри работает в тесном сотрудничестве с другими специальными программами, в частности ACTS (современные телекоммуникационные технологии), IMT (промышленные технологии и технологии материалов) и Прикладные решения телематики.

Условия для большинства промышленно-ориентированных научно- исследовательских проектов требуют, чтобы в состав консорциума входили по крайней мере две организации (компании, научно-исследовательские институты) из ЕС или Европейского экономического пространства. Промышленные организации могут получить финансирование из бюджета Рамочной программы равное половине стоимости их части работ по проекту, тогда как научно- исследовательским организациям выплачивается маргинальная стоимость проекта, т.е. расходы, возникающие только в связи с выполнением проекта.
Существует много возможностей для организаций из других стран участвовать в программе. Эспри, в частности, уделяет большое внимание вовлечению исследователей из Центральной и Восточной Европы, Средиземноморского региона и новых независимых государств бывшего Советского Союза.

КАКИЕ НАПРАВЛЕНИЯ ИТ ОХВАТЫВАЕТ ПРОГРАММА ЭСПРИ?

Эспри включает восемь направлений исследований:

Долговременные исследования должны обеспечить основу для следующей волны промышленных инноваций и пополнения опыта, лежащего в основе европейских НИОКР в ИТ, в тех областях науки, где он наиболее необходим.
Это направление открыто для новых идей и кадров, согласовано с промышленными нуждами и ориентируется на технологии, которые будут формировать будущий рынок.

Участие в программе эспри

Около 40% организаций, участвующих в проектах программы Эспри, - промышленные предприятия. В общем 65% участников - промышленные компании. С другой стороны, приблизительно 1/3 участников - средние и малые предприятия
(СМП), 1/3 - большие компании и 1/3 - научно-исследовательские институты и университеты. Возрастает сотрудничество между пользователями и поставщиками, обычно с крупными компаниями в качестве пользователей и СМП в качестве поставщиков. Такая форма сотрудничества, которая наиболее эффективна во влиянии на рост числа инноваций и новых рабочих мест, активно приветствуется программой. Специальные меры предпринимаются, чтобы стимулировать участие СМП, включая специальные гранты и двухэтапную схему оценки предложений, поскольку Эсприт делает ставку на малые и средние предприятия как на основных партнеров и использует сотрудничество между пользователями и поставщиками как наиболее эффективный способ достижения этой цели.

ESPRIT 2

Предмет программы: Электроника, микроэлектроника, обработка информации, информационные технологии.

Цели: снабжение Европейской Индустрии Информационных технологий основными необходимыми технологиями

Подпункты программы: Три области исследования и развития:
. Микроэлектроника и периферийная электроника. Дать возможность индустрии микроэлектроники Содружества поддерживать Информационные Технологии, необходимыми системами и технологиями
. Информационные системы для обработки данных: Соединить программное обеспечение и производство компьютеров в высококачественную комплексную систему, которая так необходима в 90-е года.
. Применение информационных технологий. Повышение интеграции ИТ в ряд описаний, включая интегрированное производство компьютеров, домашних и офисных систем.

Осуществление программы освещается двумя представителями в каждой стране-члене ЕС, и контролируется одним представителем ЕС. План определяет разные объекты различных типов проектов и деятельностей относительно взятых на себя финансовых обязательств, которые расширяются с каждым годом.
Каждый проект должен включать в себя участие , как минимум, двух независимых партнеров из хотя бы двух стран-членов ЕС. Проекты могут включать в себя организации и предприятия (включая университеты) из стран, которые не являются членами ЕС, с которыми те имеют соглашения о научном и техническом сотрудничестве.

Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования)

Программа Темпус содействует сотрудничеству между высшими учебными заведениями в Новых Независимых Государствах, Монголии и Европейском Союзе с целью поддержки, развития и реструктуризации систем высшего образования в странах партнерах.

Темпус представляет собой программу, построенную “снизу вверх” с учетом конкретных потребностей отдельных учебных заведений и стран партнеров. Проекты разрабатываются университетами в Новых Независимых
Государствах и Монголии в сотрудничестве с партнерами из Европейского
Союза, а университеты ЕС предоставляют имеющиеся у них - ноу-хау и опыт.

Темпус поддерживает высококачественные проекты, направленные на реструктуризацию и разработку учебных программ и материалов, модернизацию учебной инфраструктуры и/или совершенство механизмов управления высшими учебными заведениями в странах партнерах. Акцент делается на распространении передового опыта среди учебных заведений в соответствующих регионах.

Программа Темпус осуществляется на основе безвозмездного финансирования проектов сотрудничества между высшими учебными заведениями в
ЕС и странах партнерах в приоритетных областях, определенных соответствующими странами партнерами Европейской Комиссии, причем эти проекты должны соответствовать общему процессу социально экономических peформ в странах партнерах. Приоритеты программы Темпус определяются по согласованию с ' национальными Координационными бюро Тасис и министерствами образования.

Основными приоритетами Темпус являются:
. экономика
. право
. международные отношения и европейские исследования
. общественные науки
. совершенствование управления высшими учебными заведениями.

Какие проекты финансируются?

По линии Тасис финансируются две категории проектов: совместные европейские проекты и “компактные” проекты.

Совместные европейские проекты представляют собой трехлетние проекты, на осуществление которых выделяется до 500 тыс. ЭКЮ. Цель этих проектов заключается в укреплении учреждений получателей и оказания содействия в создании центров по распространению передового опыта среди других учебных заведений в соответствующих странах партнерах. Эти проекты ориентированы на разработку и модернизацию программ обучения по приоритетным дисциплинам, определенным странамипартнерами совместно с Европейской Комиссией. Кроме того, в ходе этих проектов может осуществляться пересмотр и совершенствование организационной структуры и методов управления высшими учебными заведениями В 1993 году совместные европейские проекты будут финансироваться лишь для России Украины и Узбекистана. Появление в 1998 году новых совместных европейских проектов -Мобильность- позволит оказать
Российской Федерации поддержку с целью расширения практики обмена студентами.

Продолжительность "компактных" проектов составляет до двух лет при объеме (финансирования не более 200 тыс. ЭКЮ. Они ориентированы на удовлетворение конкретных точно сформулированных насущных потребностей соответствующих учреждений, особенно, в таких направлениях, как управление университетами и установление контактов между странами партнерами и ЕС.
Кроме того, в рамках этих проектов оказывается поддержка в разработке целевых учебных программ в соответствии с приоритетами, согласованными с властями страны партнера, а также в проведении мероприятий по распространению опыта.

Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та національна специфіка

. Національна інформаційна політика – це комплекс принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством.

Головна мета інформаційної політики держави – захист своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці через ЗМІ. У цьому зв'язку роль державних ЗМІ полягає в тому, щоб бути засобом впливу на масову свідомість суспільства, процес формування громадської думки.
Інформаційна політика держави повинна будуватись на принципах формування єдиного інформаційного простору і як наслідок єдиної нації, при збереженні ідентичності кожної національності.

На внутрішньому інформаційному ринку держава повинна:

. стати регулятором діяльності ЗМІ
. удосконалювати механізм їх законодавчого регулювання
. недопущення інформаційної дискримінації держави.

При цьому як газетний, так і ефірний ринок повинен регулюватися законами, які виключають їх монополізацію. Нормальний розвиток ЗМІ можлиий лише за умов проведення державою політики, що націлена на створення дійсно демократичних масс-медіа.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін
"інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією
"Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках.

Політика держави в галузі інформаціщйної безпеки повинна спрямовуватися на створення дійового мезаніхму, нейтралізації усіх видів інформаційної загрози для підтримки інформаційного суверенітету держави.
Дуже важливим є питання забезпечення інформаційної безпеки у сфері коммунікацій. Важливим є питання уникнення інформаційного шантажу, використання іноземними користувачами локальних мререж (у тому випадку коли ці діяльність підриває інформаційний суверенітет держави.

Інформаційна політика України (із закону про інформацію).

. Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

1. забезпечення доступу громадян до інформації;
2. створення національних систем і мереж інформації;
3. зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
4. забезпечення ефективного використання інформації;
5. сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
6. створення загальної системи охорони інформації;
7. сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
8. посилення інформаційної присутності України у МІП.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

В Україні створена правова база для споживачів інформації, яка забезпечує (фіктивно) право на отримання інформації. Право на інформацію в
Україні забезпечується конституцією, Законом України «Про інформацію»,
Законом України «Про прессу та інформацію», Законом України «Про друковані засоби», Законом України «Про державну таємницю», Законом України «Про радіо та телебаченя», Законом України «Про авторське право».

Цей пакет законодавчих актів створює нормативно правові засади розвитку державної політики у галузі інформації.

Нова концепція інформаційной політики у галузі інформації повинна враховувати ті недоліки, що існують у механізмі реалізації законодавства через кримінально-процессуальне, цивільне та адміністративне законодавство
України.

Europe and the global information society

Европейское сообщество с 1994 года поставило задачу построения информационного общества в число наиболее приоритетных. Достигнут значительный успех в реализации Плана действий (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), который определил стратегию движения Европы к информационному обществу:
. - успешно начата либерализация телекоммуникационного сектора;
. - предприняты усилия для обеспечения социальной ориентации информационного общества, поддержки региональных инициатив для достижения согласованного развития;
. - сформулирован план действий в области образования;
. - оказана поддержка европейской индустрии производства содержания, которая, как ожидается, создаст дополнительно около 1 млн рабочих мест в течение следующих 10 лет;
. - успешно воплощены программы научных разработок;
. - Европейская Комиссия стала важным инструментом выработки общих правил, которые необходимы для перехода к глобальному информационному обществу.

Концепція інформаційної безпеки України (за щорічною доповіддю інституту стартегічних досліджень.

Взагалі, проблема забезпечення інформацфйної безпеки в нашій країні розв'язується недосить ефективно.

Турбує:

1. нерозуміння серйозності інформаційної небезпеки у її повному обсязі як широким громадським загалом, так і в державних структурах, котрі мали б цим займатися за обов'язком;

2. неадекватністю конкретного реагування держави та суспільства на ті інформаційні загрози Україні, котрі відомі і проявляють себе;

3. фактично відсутність конкретних заходів держави по забезпеченню конституційного права громадян України на свободу думки і слова та права на інформацію і гарантування цього права.

У червні 1995 року в Києві проведено Всеукраїнський форум:
"Інформаційний простір і безпека України". Відомі державні та громадські діячі висловили слушні думки і пропозиції щодо необхідності захисту національного інформаційного простору, пропонували перетворити форум у постійно діючу громадську організацію "Українська рада захисту інформаційного простору".

Держава також робить свою справу. Найвагомішим внеском у цю справу було прийняття Конституції України, де чітко сказано: "Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього
Українського народу" (стаття 17). Очевидно, має бути в першу чергу створена необхідна правова база такого забезпечення. Звичайно, цьому сприятимуть уже прийняті Верховною Радою законодавчі акти щодо правового регулювання в інформаційній сфері.

Зокрема це Закони "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства". "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про авторські і суміжні права". Їх виконання, безумовно, сприяло б забезпеченню прав громадян на свободу думки і слова, на інформацію, і тоді, можливо, сьогодні б не так гостро стояло питання про інформаційну безпеку країни.

Треба зазначити, що система інформаційної безпеки будь-якої країни є невід’ємною частиною загальної національної системи безпеки. Іншими словами, в системі національної безпеки інформаційна безпека виступає як її підсистема. Інформаційну безпеку слід розуміти як сукупність засобів забезпечення інформаційного суверенітету України, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Ця безпека має включати і ефективну протидію сукупності інформаційних загроз, які небезпечні не лише для суто інформаційної сфери.

Потреба забезпечення інформаційної безпеки обумовлюється:

1. необхідністю забезпечення національної безпеки України в цілому;

2. існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам;

3. врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості і поведінки великих мас людей.
. Завдання інформаційної безпеки — це створення системи протидії інформаційним загрозам, та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаціиних ресурсів держави.

Також до інформаційної безпеки відносять і забезпечення права юридичних та фізичних осіб, всього населення своєчасно отримувати повну інформацію. Важлива роль тут належить ЗМІ України.

До інформаційної безпеки варто віднести й реалізацію конституційного права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34 Конституції України).

З Концепції національної безпеки України (Схвалена Верховною Радою

України 16 січня 1997 року)

Концепція національної безпеки України має забезпечити:

. єдність принципів формування і проведення державної політики національної безпеки;
. поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.

Загальні положення і принципи

Національна безпека України як стан захищеності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх нагроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Головними об'єктами національної безпеки є:

. громадянин — його права і свободи;
. суспільство — його духовні та матеріальні цінності;
. держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.
. Основними принципами забезпечення національної беазпеки є:
. пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет, договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
. адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
. демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
. додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємна відповідальність;
. чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегії, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і грунтуються на засадах правової демократичної держави.

Загрози національній безпеці України

Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності
. У політичній сфері

В економічній сфері:

> неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

> наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;

> невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

> економічна ізоляція України від світової економічної системи;

> неконтрольовапий підплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

> криміналізація суспільства, діяльність "тіньових" сгруктур.
. У соціальній сфері.
. У воєнній сфері.
. У науково-технологічній сфері.

Основні напрямки державної політики національної безпеки України

Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці
України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

В економічній сфері:

. недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їхнього перетікання у “тіньову” економіку;
. контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для Украйни пріорітетів та захист вітчизняного виробника;
. боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів.

Система забезпечення національної безпеки України

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів по всіх сферах створюється система забезпечення національної безпеки
України.

Основні функції системи забезпечення націоналбної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

1. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки;

2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки;

3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки;

4. Участь у міжнародних системах безпеки;

Концепція побудови єдиного інформаційного простору СНД. Позиції держав- учасниць і підходи авторів концепції.

Поява транснаціональних економічних структур, інформаційних та телекомунікаційних систем свідчить про перехід від індустріальної до інформаційної орієнтації розвитку економіки і суспільства. Глобальні інформаційні системи зв!язують світ в єдине ціле і роблять всі держави інформаційно взаємозалежними, заставляючи проявляти максимум уваги до якості інформаційної взаємодії в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства.

Вирішення проблем інформаційної взаємодії має випереджати за часом кожний наступний час в налагодженні співробітництва в тій чи іншій сфері.

Формування інформаційного простору СНД дозволить повніше координувати реформи, створювати належні умови для функціонування ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили, забезпечувати рівні права на придбання майна в приватну власність, володіння, користування та розпорядження ним на території країн-учасниць СНД, проводити «согласованную» політику в різних сферах.

Задачі, що стоять перед країнами-учасницями СНД в контексті формування інформаційного простору не обмежуються проведенням внутрішньої інформаційної політики, розвитком національного інформаційного простору. Ці задачі зв!язані також з виявленням шляхів та засобів розширення таких можливостей, які дозволили б країнам-учасницям отримати максимум «вигод» з розвитку світової інформаційної інфраструктури.

У сфері формування інформаційного простору СНД існують особливості, загальні для всіх країн Співтовариства і специфічні для кожної з держав.
Причина цих специфічних особливостей полягає в тому, що не всі елементи інформаційного простору, як і суспільні структури окремих країн знаходяться в один і той же час на одній і тій же стадії розвитку. Процес розвитку країн-учасниць СНД не є лінійним і швидкість входження кожної з країн в світовий інформаційний простір може бути різною.

Виходячи з вищевикладеного, Концепція передбачає:

. етапи формування та розвитку інформаційного простору СНД;
. розвиток нормативно-правової бази взаємодії в інформаційній сфері;
. підвищення активності інформаційної взаємодії в погоджених сферах;
. розвиток соціальних та культурних зв!язків;
. захист національних інтересів у сфері інформації та інформатизації.

Концепція являється основою співробітництва країн-членів СНД в сфері інформації та інформатизації і буде запроваджувати в погоджених сферах дії через національні програми інформатизації та цільові програми міждержавного співробітництва.

Мета та задачі формування та розвитку інформаційного простору

СНД

Основною метою робіт з формування інформаційного простору країн- учасниць СНД є забезпечення взаємодії національних інформаційних просторів країн Співтовариства на взаємовигідній основі, враховуючи національні та загальні інтереси у справі розвитку співробітництва в погоджених сферах діяльності.

У складі загальних інтересів країн Співтовариства можуть бути названі:

1) збереження та розвиток контактів громадян;
2) розповсюдження інформації про життєдіяльність країн-членів СНД та органів Співтовариства;
3) розвиток освіти, науки, техніки та культури;
4) забезпечення доступу громадян, підприємств та організацій, органів державного управління до національних та міжнародних інформаційних ресурсів;
5) забезпечення інформаційної безпеки;
6) взаємодія у сфері надзвичайних ситуацій, стихійних лих та катастроф, своєчасне інформування з цих питань та інформаційне супроводження під час їх ліквідації;
7) утворення умов взаємовигідного використання інформаційних ресурсів країн- учасниць СНД.

Забезпечення інформаційної безпеки в інформаційному просторі СНД

Однією з найважливіших проблем формування інформаційного простору країн-членів СНД є забезпечення кожною з них власною інформаційною безпекою та захистом свого інформаційного суверенітету. Для своєчасного вирішення цих питань кожна країна-учасниця СНД здійснює своєчасний моніторинг
“протиріч” в інформаційній політиці та загроз інформаційному суверенітету.

Автоматизована система інформаційного обміну між країнами- учасницями СНД (АСІО СНД)

АСІО СНД являється складовою частиною інформаційного простору країн
Співтовариства і націлена на забезпечення інформаційних обмінів органів державної влади та управління держав Співтовариства між собою та органами
Співтовариства.

Склад підсистем, що створюються в рамках АСІО СНД і автоматизовуваних ними функцій, визначається на основі прийнятих державами-членами СНД багатосторонніх договорів.

Інтеграція підсистем держав Співтовариства, що діють в рамках АСІО
СНД, має максимально зберігати їх інформаційні та технічні основи і забезпечувати накопичення досвіда та науково-технічного співробітництва.

Нормативно-правове забезпечення і функціонування АСІО СНД має базуватися на національних законодавчих актах країн-учасниць СНД, міждержавних договорах країн Співтовариства.

Етапи формування та розвитку інформаційного простору СНД

Формування та розвиток інформаційного простору СНД являється масштабною та складною задачею, що вимагає від країн-учасниць СНД координації зусиль в процесі вирішення широкого кола нормативно-правових, технічних та фінансових проблем на національному і міждержавному рівнях.

В загальному вигляді стратегія діяльності з формування інформаційного простору має включати в себе наступні два етапи.

Перший етап 1996-1997 рр.

На першому етапі буде запроваджена обробітка правових, технічних та організаційних питань інформаційної взаємодії країн-учасниць СНД та органів
Співтовариства. Результати цієї роботи мають бути представлені в погодженому на міжнаціональному рівні Перспективному плані підготовки документів міроприємств з реалізації Концепції формування інформаційного простору СНД.

Буде погоджено механізм інформаційної підтримки співробітництва на мієнаціональному рівні і на рівні прямих зв!язків суб!єктів господарської діяльності країн-учасниць СНД.

Другий етап 1998-2000 рр.

На цьому етапі передбачається забезпечити широкий доступ громадян країн Співтовариства, органів державного управління та суб!єктів господарської діяльності до національних інформаційних ресурсів в погоджених сферах та світовим інформаційним фондам.

Буде поглиблена взаємодія інформаційних систем, що забезпечуватимуть постійний розвиток міждержавних інформаційних обмінів за погодженими сферами діяльності.

Будуть утворені правові, політичні, економічні та технічні умови длдя міждержавної кооперації у сфері інформації та інформатизації.

Будуть в основному погоджені механізми здійснення міждержавного інформаційного обміну.

Конкретний зміст спільних міждержавних міроприємств держав
Співтовариства з формування інформаційного простору будуть визначатися національними інтересами і пріоритетами держав-учасниць СНД, рішенням Ради керівників країн та Ради керівників урядів Співтовариства і відображатися в міждержавних програмах і проектах, що погоджуютьсся на багатосторонній та двосторонній основі.

ТНК

Міжнародна інформація і обмін інформацією відтворюють зовнішньополітичні інтереси окремих держав, блоків держав та цілих систем, тобто відтворюють реальні відносини між державами. В той же час у сфері міжнародної інформації відбувається гостра конкуренція держав.

Усі світові інформаційні потоки контролюють усього 5 ТНК. Це такі, як
Associated Press, Reuters, France Press, RCA, Hachette, RTL. Вони отримують
90% прибутків від розповсюдження інформації в міжнародних каналах.
Монополія ТНК привела до незбалансованого обігу інформації з одного боку і з іншого – до надмірних прибутків самих корпорацій. Якщо подивитися на акціонерів цих ТНК, то видно, що 65% акцій RCA належать підприємствам
Америки, що замаються виробництвом лазерної зброї; 55% акцій Ashet належать французьким корпораціям, що займаються виробництвом приладів нічного бачення. Аналогічна ситуація і в інших компаніях, тобто понад 50% прибутків цих корпорацій відходить до військово-промислового комплексу. Отже фактично, міжнародну інформаційну систему контролює ВПК.

У 1970 році країни соцтабору, країни неприєднання (139 країн) та країни Азії, Африки та Латинської Америки виступили проти нерівномірного розподілу інформації у світі і зажадали збалансованого представлення в світових інформаційних потоках і рівномірного розподілу прибутків (прибутки всіх корпорацій здійснюються в основному за рахунок розміщення реклами товарів та послуг та інших пропозицій у світових інформаційних мережах.
Так, наприклад, по 70 каналам RTL (якщо взяти їх сукупність) реклама передається по всьому світу цілодобово).

У 1980 році ЮНЕСКО прийняла декларацію про міжнародний обмін інформацією, яка називалася "Новий міжнародний інформаційний порядок". Вона забезпечувала рівність держав у міжнародних інформаційних потоках і розподіл прибутків від рівноправно представленої інформації держав. У 1981 році США і Великобританія відмовились підписувати цю декларацію і на знак протесту вийшли з ЮНЕСКО. Треба сказати, що США і досі не є членом ЮНЕСКО.
Великобританія з приходом до влади в минулому році нового уряду поновила своє членство, але до сих пір не виконує в повному обсязі своїх фінансових зобов'язань. Таким чином США, держава, яка має найбільші внески в ООН і отримує найбільша прибутки від діяльності інформаційних ТНК не підтримала цю програму і її реалізація була зірвана (були реалізовані лише окремі пункти).

Два роки тому Федеріко Майор (директор ЮНЕСКО) знову повернувся до так званої "теорії рівного потоку інформації" і надав право ТНК здійснювати свою діяльність незалежно від рівноправної участі країн у світових інформаційних потоках.

Інформаціна політика ООН. Діяльність департаменту економічної і соціальної інфрмації

ООН у сучасній системі міжнародних відносин посідає місце лідера із накопичення та розповсюдження інформації. За 50 років свого існування (від
1945 року) ООН створила цілий ряд міжнародних документів, які регламентують інформаційну діяльність міжнародного співтовариства і сприяють розповсюдженні інформації в усіх країнах-членах ООН і серед світової громадськості.

Основні напрямки інформаційної стратегії ООН включають:

1. Накопичення інформації про усі види діяльності міжнародного співтовариства

Інформаційна база ООН складає понад 1000 інформаційних баз даних, не враховуючи серійних публікацій (близько 2000 на рік) а також серійних публікацій із спеціальних із спеціальних галузей міжнародного співробітництва.

Інформація ООН складається із баз даних в інформаційних мережах, із друкованих видань, радіо- і телепродукції, аудіо-, відеоматеріалів та ілюстрацій.
2. Висвітлення різними засобами діяльності міжнародної організації, просування принципів ООН, зафіксованих у статуті цієї організації, ведення інформаційних кампаній через інформаційні представництва і місії в усіх регіонах світу.

На сьогодні ООН має 106 інформаційних місій, які займаються розповсюдженням інформації по країнах-членах ООН, а також у країнах, що не входять до неї.

Інформаційні служби ООН висвітлюють проблеми, які зафіксовані у Статті
1 статуту ООН про діяльність міжнародного співтовариства. До таких проблем відносять:
. вплив інформації на міжнародне співтовариство;
. використання новітніх комунікаційних технологій для прогресу цивілізації;
. збереження культурної ідентичності і самобутності в умовах інформаційної експансії;
. забезпечення прав людини у галузі інформації і сприяння гуманітарному розвитку людства.
3. Пропаганда ідеалів цієї організації серед народів світу. Це завдання покладено на Департамент публічної інформації, а також на комітет з інформації ООН та спеціалізовані установи ООН: UNESCO, UNIDO, UNIСEF і

ПРООН.
4. Регулювання міжнародних інформаційних потоків з метою усунення диспропорцій в інформаційному обміні.

Цей напрямок був проголошений декларацією "Новий міжнародний інформаційний порядок", однак, отримавши серйозну протидію з боку США та
Великобританії, був призупинений на світовому рівні, однак продовжується на регіональному (через регіональні представництва та інформаційні місії,
Департамент економічної та соціальної інформації та політичного аналізу,
Економічну та Соціальну Раду – ЕКОСОС).
5. Сприяння "вільному потоку інформації" та усуненню перешкод вільній конкуренції на світовому ринку інформаційних послуг.

Даний напрямок був проголошений на заміну Новому інформаційному порядку на вимогу США та Великобританії. Він передбачає зняття обмежень діяльності ТНК на міжнародному рівні (це однак не передбачає відміну таких обмежень на національному та регіональному ринку, що зараз широко використовується в Європі), забезпечення вільної конкуренції на ринку інформації.

Діяльність Департаменту економічної і соціальної інформації та політичного аналізу (ДЕСІПА).

Цей департамент було засновано 1993 року з метою розповсюдження економічної та соціальної інформації як в самій організації, так і в її представництвах, які сприяють гуманітарному розвитку країн третього світу
(Азії, Африки, Латинської Америки).

ДЕСІПА пропонує інформацію, що стосується вирішення глобальних економічних проблем та конкретних економічних програм для підтримки країн, що потребують економічного розвитку.

Приблизний бюджет цього підрозділу: 50 млн. доларів від ООН і 35 млн. доларів позабюджетних надходжень.

Департамент публічної інформації

Це спеціалізована установа ООН, яка безпосередньо займається розповсюдженням інформації про діяльність організації. Цей департамент має мандат ООН на забезпечення інформацією міжнародного співтовариства для розуміння цілей і принципів діяльності організації. Департамент публічної інформації має три функціональних підрозділи, такі як:

1) підрозділ мас-медіа – вироблення та розповсюдження інформації для країн-членів ООН про програмну діяльність організації а також розповсюдження інформації у міжнародних інформаційних потоках за допомогою мас-медіа.

2) бібліографічний підрозділ – контролює видавничі програми ООН, здійснює інформаційну підтримку представництв і місій ООН у різних регіонах світу і видає періодичні щорічники, такі як "Хроніка ООН", "Щорічник ООН" і
"Бізнес, що розвивається". Ці видання фінансуються Всесвітнім банком та рядом регіональних банків

3) підрозділ забезпечення інформаційних послуг (інформаційний центр) – впроваджує інформаційну стратегію ООН по тематичним напрямках. Цей підрозділ видає два регулярних щорічники: "Розвиток Африки" та "Розвиток світу сьогодні".

ООН за один фінансовий рік вкладає в бюджет Департаменту публічної інформації 153 млн. доларів.

ЮНЕСКО «Информационное общество для всех»

В Среднесрочной стратегии ЮНЕСКО на 1996-2001 гг.предусматривается уделить особое внимание вопросам применения коммуникационных и информационных технологий в интересах развития, демократии и мира.

Наблюдающееся в последние несколько лет резкое ускорение развития и использования информационных и коммуникационных технологий послужило началом всемирного процесса перехода от «индустриального» к
«Информационному обществу». Фактически, все аспекты жизни используют все большее влияние электронных сетей и технологий мультимедия, которые порождают новые возможности и проблемы для всех. Каждому человеку, а также группам и сообществам потребуется выработать совершенно иное мышление и отношение, соответствующие нарождающейся «новой» цивилизации, основаной на информации и знаниях.

В основе этих преобразований лежат технологические достижения, к числу которых относятся:

. цифровая обработка различных видов информации – текста, чисел, звука и изображения;
. искусственный интелект и внедрение в информационную продукцию и услуги интерактивных интерфейсов;
. техника цифрового уплотнения и переключения;
. рост мощности компьютеров наряду с резким сокращением их стоимости;
. увеличение мощности спутников связи и др.

Новые возможности для развития

Особый интерес, в этом плане, для ЮНЕСКО представляет воздействие информационных магистралей и технологий мультимедия на «интелектуальные» сферы, которые занимают центральное место в процессе развития.

В области образования информационные технологии рассматриваются как средство, дополняющее традиционную методику обучения для придания учебе более еффективного характера, а также, расширяющее возможности и масштабы самообучения. Например, современные системы образования, такие как инициатива ЮНЕСКО «Обучение без границ».

В области научных исследований. Для ученых важнейшим преимуществом информационной магистрали является возможность получать, распространять научную информацию и обмениваться ею быстрее и в более широком масштабе.

В области окружающей среды. Тут важным есть создание Глобальных систем наблюдений для экологического мониторинга, а также возможность прогнозирования бедствий и катастроф и борьбы с их последствиями.

В области культуры. Доступ к культурной продукции и услугам мультимедия через информационные магистрали обеспечит каждому неограниченные возможности для приобщения к мировой культуре во всем ее многообразии.

Средства массовой информации. Интерактивное телевидение и мультимедия открывают перспективы не только для развлекательных, но для учебных и культурных программ. Очевидные преимущества получают информационные агенства, которые могут более еффективно готовить и распространять новости.

Новые проблемы

Центральная проблема, возникающая с построением информационного общества, связана с тем, как будет эволюционировать «право на комуникацию» в цифровом мире. Вопрос о доступе связан не только с физическим наличием и стоимостью тех или иных услуг, но и с обеспечением того, чтобы потребитель мог пользоваться услугами при минимальном уровне грамотности. В мире информации и коммуникации имеется существенный риск изоляции населения, проживающего в неблагоприятных условиях.

Другим важным аспектом является поддержание языкового и культурного многообразия в информационном обществе. Например, 90 % баз данных в
Интернете представлено на английском языке.

Существуют также серьезные этические и правовые проблемы. К их числу относятся следущие: конфиденциальность информации, регламентация содержания информации, компьютерное пиратство и другие.

Воздействие компьютерной технологии на личность и ее социальное поведение также носит противоречивый характер.

Роль ЮНЕСКО

ЮНЕСКО в соответствии со своим Уставом призвана способствовать
«сближению и взаимному пониманию народов путем использования всех средств информации», помогать «сохранению, увеличению и распространению знаний».

С наступлением информационного века эти задачи не только сохранили свою актуальность, но и приобрели новую остроту. При условии обеспечения всеобщего доступа – независимо от расы, национальности, пола, местонахождения, рода занятий или социального статуса – информационные и коммуникационные технологии могут способствовать развитию действительно в интересах человека.

Упомянутые концептуальные основы находят свое отражение в нынешней
Среднесрочной стратегии ЮНЕСКО (1996-2001 гг.), в которой предусматривается, что Организация во взаимодействии с системой Организации
Объединенных Наций и международным сообществом в целом будет:

в рамках функции международного интелектуального сотрудничества

. поощрять и развивать анализ социального воздействия информационных технологий;
. способствовать розработке международной политики по развитию информационных магистралей;
. содействовать международной дискуссии по вопросам прав человека в грядущий информационный век;
. содействовать развитию международного анализа основных этических и культурных проблем в связи с информационными магистралями;
. участвовать в процессе пересмотра авторского права и конвенции об интелектуальной собственности;
. поощрять создание и распространение методов обработки информации;

в рамках функции технического содействия

. оказывать помощь государствам-членам в разработке национальной политики и стратегий в целях оптимального использования информации;
. содействовать использованию информационных сетей и новаторских технологий мультимедия для стимулирования развития в областях компетенции

Организации.

Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО

До прийняття 4-ї Великої Програми, ЮНЕСКО працювало над проблемами комунікації, інформації та телематики в рамках інших програм.

Основою 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО є:

1. Програма IV.I ЮНЕСКО;
2. Проект ЮНЕСКО «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства;
3. Програма IV.II ЮНЕСКО.

Таким чином, 4-а Велика Програма ЮНЕСКО складається з трьох частин, в кожній з яких узагальнено та глибше опрацьовано основні принципи вище перелічених документів ЮНЕСКО.

В Програмі IV.I ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО простежуються наступні проблеми:

1) захист свободи слова та захист преси;
2) забезпечення розвитку незалежних ЗМІ;
3) сприяння розвитку незалежних радіомовних ЗМІ;
4) запевняти країни-члени організації фінансово та технічно допомогати утворенню радіомовних організацій;
5) сприяння поширенню освітньої та культурної задачі ЗМІ;
6) збільшення ролі жінок в роботі ЗМІ, особливо шляхом допомоги розширенню мережі WOMMED/FEMMED;
7) продовження допомоги впровадженню та розвитку на регіональному рівні
Програми «Пам’ять Світу»;
8) полегшення доступу до інформації широким колам населення;
9) допомога країнам-членам організації формулювати національну та регіональну політику розвитку інформаційних технологій;
10) провадження підтримки ініціатив країн-членів в галузі інформації та комунікації;

З Проекту «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства» в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО закладені наступні проблеми:

1. стимулювання відображення соціокультурних надбань суспільства у впровадженні нових технологій та всілякому розвитку кіберпростору;
2. збирання та аналіз даних, аналізів та різноманітних досвідів, що стосуються культурних та освітніх аспектів в інформаційному суспільстві, що з’являється.
3. З Програми IV.II ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО взято наступні проблеми:
4. продовження підтримки і розвитку проектів, що стосуються комунікації;
5. участь у підготовці професіоналів з комунікації і допомога розширенню мережі ЮНЕСКО з комунікації (ORBICOM);
6. підтримка розвитку загальнонаціональних ЗМІ;
7. підтримка та заохочення розвитку та розповсюдження виробництва, на національному та на міжнародному рівнях, аудіовізуальної продукції з країн, що розвиваються;
8. підтримка розвитку бібліотечних та інформаційних послуг;
9. сприяння проведенню міжнародних зустрічей, брифінгів з питань інформації та комунікації;
10. допомога впровадженню найкращих проектів з модернізації найвідоміших у світі бібліотек;
11. сприяння модернізації архівних послуг;
12. сприяння впровадженню електронних мереж;
13. збільшення ролі Організації, у рамках її компетенції, в прийнятті програм з інформації та комунікації та співробітництво з іншими

Організаціями у рамках їх основних програм з інформації та комунікації;
14. участь у підготовці спеціалістів і користувачів комп’ютерної техніки.

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років)

У відповідності із концепцією "вільного потоку інформації", проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 років, був прийнятий середньостроковий план на 1990-1995 роки – "Комунікація на службі людству". Він містить такі
4 основні мети:

1) інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація комунікативних мереж у країнах, що розвиваються;

2) підготовка людських ресурсів, віддання пріоритетів освіті, відповідній технології та прикладним дослідженням;

3) підготовка праць з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів;

4) розвиток програм, націлених на освіту тих, хто користується комунікаційними медіа, з метою навчити їх критично орієнтуватись в отриманій інформації і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі маніпуляції і захистити свої права громадян.[1]

В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова стратегія в галузі комунікації, основними положеннями якої є:

. сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню інформації як на міжнародному так і на національному рівнях;
. розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються в світових інформаційних потоках.

З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук
(Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994 рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом цих семінарів стало прийняття декларацій, які мали схожий зміст і спільну мету: сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової інформації відповідно у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні, арабських державах, країнах Центральної та Східної Європи.

Учасники семінарів, посилаючись на Загальну декларацію прав людини, що проголошує право на інформацію одним із основних прав людини та принципи
"вільного потоку інформації", проголошені у 1989 році, наголошували, що свобода преси, як складова частина свободи слова, є одним із головних елементів сучасної демократії, і тому підтримка незалежної, плюралістичної та вільної преси суттєво необхідна для демократичного та економічного розвитку будь-якої країни. Висвітлюючи реальні факти обмеження діяльності журналістів у світі (наприклад, в Африці, щонайменше 17 журналістів, за даними Віндхукської декларації, утримуються у в'язницях, 48 були вбиті в період 1969-1990 рр.), створення урядом штучних бар'єрів на шляху їх діяльності: обмеження закупівлі паперу, цензура, системи ліцензування та контролю, учасники закликали світове співтовариство в особі Генеральної
Асамблеї ООН, а також Програми розвитку ООН (ПРООН), ЮНЕСКО та Міжнародної програми розвитку комунікацій (МПРК):
. розглянути законодавство країн даних регіонів, а також практичні приклади обмежень з наступним винесенням рекомендацій на розгляд відповідних урядів;
. сприяти забезпеченню прав журналістів та їх асоціацій;
. заохочувати співпрацю друкованих ЗМІ різних країн з метою підвищення кваліфікації журналістів та збільшення інформаційної бази видань, тощо.

Учасники семінарів запропонували такі загальні для всіх регіонів напрямки підтримки вільної преси:

1. Сприяння втіленню ідеї "вільного потоку інформації": створення інформаційних центрів для доступу до світових мереж інформації, ознайомлення з новими технологіями, обміну новинами між країнами.

2. Підготовка спеціалістів: сприяння розвитку національних та регіональних семінарів та курсів підготовки спеціалістів з питань міжнародних принципів свободи слова, незалежності журналістів; технічних та економічних (маркетинг, реклама, податки) аспектів діяльності ЗМІ; обміну викладацьким складом між країнами тощо.

3. Безпека журналістів: підтримка права журналістів на безпечне виконання своїх професійних обов'язків і створення центів їх підтримки в рамках проекту "Міжнародна свобода обміну інформацією" (IFEX –
International Freedom of Information Exchange).

4. Неурядове мовлення: заохочувати незалежні від уряду та офіційної позиції засоби масової інформації, які б замінили існуючі нині контрольовані державою ЗМІ.

5. Професійні асоціації: надати допомогу журналістам у створенні дійсно незалежних асоціацій, синдикатів та професійних союзів.

6. Економічні питання: вирішення проблем з постачанням газетного паперу, альтернативних засобів друку та розповсюдження газет та журналів, а також альтернативних шляхів отримання дешевих кредитів та зниження податкового тиску на друковані видання.

7. Обладнання та технологія: консультації про технології для малих ЗМІ від ЮНЕСКО, Міжнародного союзу електрозв'язку, МПРК, Міжурядової програми по інформатиці, а також Загальної програми по інформації ООН, а також створення ними мереж розповсюдження, центрів документації та баз даних з метою надання доступу до міжнародної інформації, довідковим посібникам, текстам, CD-ROM та іншим видам навчальних матеріалів.
Дослідницька діяльність: рекомендувати засобам масової інформації, науково- дослідним інститутам та іншим структурам здійснювати дослідження впливу комунікації на суспільство, на культуру народу тощо.

НАТО

У квітні 1949 року Північноатлантичний договір заснував Альянс незалежних держав, об'єднаних спільними інтересами задля збереження миру і захисту своєї свободи шляхом зміцнення політичної солідарності та забезпечення обороноздатності, достатньої для стримування, а в разі потреби і відсічі будь-яким спрямованим проти них формам агресії. Створений відповідно до Статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, яка підтверджує невід'ємне право на індивідуальну чи колективну оборону, Альянс є спілкою вільних держав, об'єднаних рішучістю зберегти свою безпеку, спираючсь на взаємні гарантії і стабільні стосунки з іншими країнами.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку структуру, яка уможливлює досягнення обраної мети. Це—міжурядова організація, у якій всі держави-члени зберігають суверенність і незалежність. Вона є форумом, де держави-члени консультуються з будь-якого питання, що виникає, та ухвалюють рішення стосовно політичних і військових проблем, котрі заторкують їхню безпеку. Ця організаіия має необхідні органи, які забезпечують консультації і співробітниіггво між ії членами у політичній, військовій, економічній, науковій та інших — невійськових — галузях.

Першочергове завдання НАТО — захищати свободу й безпеку усіх її членів політичними та військовими засобами, згідно з принципами Статуту
Організації Об'єднаних Націй. Грунтуючись на ідеалах демократії, прав людини і верховенства права. Альянс від моменту заснування спрямовує свою діяльністі, на встановлення справедливого порядку й міцного миру в Європі.
Ця його найвища мета лишається незмінною. Крім того. НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, що поєднує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Нарешті. НАТО — це конкретний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів.

Основним принципом діяльності Альянсу є дотримання спільних зобов'язань і здійснення суверенними державами співробітництва на основі неподільності безпеки членів Альянсу. Саме на таких засадах розвиваються нині нові, основані на співробітництві структури безпеки, котрі відповідають інтересам нової Європи.

Північноатлантичний блок через ЗМІ здійснює вплив не лише на країни- партнери, а й на світову громадську думку в цілому. Саме для виконання цих функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку та
ЗМК; Комітет НАТО у справах інформації та культурних зв’язків. Всі ці органи діють відповідно до Робочого плану Ради північноатлантичного альянсу
(РПАС), який у своїй частині, присвячений інформаційній діяльності, передбачає:
. проведення спільних засідань;
. поширення інформації через дипломатичні канали та посольства держав- членів НАТО;
. поширення інформації за допомогою електронних засобів комунікації;
. групові видання Альянсу;
. організацію семінарів та конференцій стосовно питань безпеки;
. надання стипендій для вивчення демократичних інститутів та інше

Щодо Бюро інформації та друку НАТО, то воно опікується також двома програмами надання стипендій на наукові дослідження. В рамках першої програми, заснованої в 1956 р., надаються стипендії аспірантам та іншим громадянам країн — членів НАТО з метою підтримки наукової та дослідницької роботи у галузях, пов'язаних з діяльністю Альянсу. Друга програма, започаткована в 1989 р., передбачає надання стипендій громадянам країн
Центральної та Східної Європи для наукових досліджень, присвячених демократичним інститутам Заходу.

За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації відповідає Служба друку та засобів масової інформації, якій доручено передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, організовувати інтерв'ю з Генеральним секретарем, відповідати на запити журналістів та забезпечувати відвідання НАТО представниками засобів масової інформації.

Існує низка неурядових організацій, котрі підтримують НАТО і відіграють важливу роль у поширенні інформації про цілі та політику
Альянсу. Бюро інформації та друку НАТО допомагає цим організаціям у здійсненні їхньої діяльності. До них. зокрема, належать національні
Атлантичні комітети чи асоціації, національні та міжнародні структури, такі, зокрема, як Північноатлантична асамблея, що об'єднує парламентарів держав-членів НАТО, Міжсоюзницька конфедерація офіцерів запасу, де представлені 12 держав — членів НАТО.

Бюро інформації та друку НАТО надає необхідну допомогу неурядовим організаціям та інформаційним центрам у країнах — учасницях РПАС, зокрема у тому, що стосується програм відвідування НАТО, семінарів, конференцій та видавничої діяльності.

Атлантичний альянс здійснює свою політику в галузі безпеки за допомогою таких засобів:

. збереження військового потенціалу, достатнього для того, щоб запобігти війні і забезпечити ефективну оборону, забезпечення загального потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на безпеку держав-членів;
. активне сприяння діалогу з іншими державами;
. розвиток нового, побудованого на співробітництві підходу де європейської безпеки, зокрема сприяння заходам. покликаним надати поступу процесові контролю над озброєннями та роззброєння.

ОБСЕ

Організація з безпеки і співробітництва у Європі ( попередня назва
Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі, була заснована як політичний консультативний процес). Секрітаріат ОБСЕ знаходиться у Відні
(Австрія). До організації входять 53 країни з Європи, Центральної Азії та
Північної Америки.

3 січня 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. ОБСЕ є урядовою організацією. До компетенції ОБСЕ входить проведення саммітів, форумів, нарад, політичних консультацій з питань безпеки та співробітництва в Європі, взаємовідносин в різних сферах між ОБСЕ, НАТО, ЗЕС, ЄС, СНД, з питань прав людини і демократії.

Мета діяльності:

. забезпечення безпеки в регіоні ОБСЕ;
. співробітництво в галузі економічної науки, техніки і оточуючого середовища;
. демократія і права людини;
. миротворчість.

Напрями діяльності:

. запобігання та врегулювання конфліктів;
. діяльність в гуманітарній сфері (забезпечення дотримання прав людини).

ОБСЕ була створена в 1975 році. В цьому ж році в Хельсінки була проведена Нарада з питань безпеки, в результаті якої був прийнятий
Хельсінський акт (який ніс в собі рекомендації для країн Європи з питань співіснування). В гуманітарній сфері увага приділялась:
. покращенню розповсюдження і доступу до усної, печатної, кіно-, радіо- та телевізійної інформації та розширенню інформаційного обміну;
. заохоченню співробітництва в галузі інформації на базі коротко та довгострокових угод;
. покращенню умов здійснення журналістської діяльності на теріторії іншої держави-учасниці.

Заключний акт був підписаний Високими Представниками 32 Європейських держав-учасниць, Канади і США. В ньому перед країнами-членами ОБСЕ були поставлені такі головні задачі:

1. необмежений доступ та можливість розповсюдження інформації;

2. вільний обмін ідеями у формі слова чи зображення (незалежно від територіальних та мовних бар’єрів)

Мадридська зустріч держав-учасниць ОБСЕ (1980-1983 р.) завдяки загальному погіршеню відносин Схід-Захід була присвячена питанням роззброєння. Хоча були внесені і конкретні положення про покращення умов праці журналіста та свободу доступу до іноземних носіїв інформації, але в цілому ці завдання не були втілені в життя.

Віденська зустріч (1986-1989 р.) було досягнуто згоди про роведення у
1989 році у Лондоні Інформаційного форуму. У заключному документі
Віденської зустрічі в розділі, який стосувався інформації, увага була зосереджена на заохоченні співробітництва у галузі інформації та покращення умов роботи журналістів.

В Лондоні з 18 квітня по 21 травня 1989 року відбувся Інформаційний форум. Мандат, узгоджений у Відні передбачав розгляд питань Заключного документу. Основними пропозиціями, винесеними на обговорення були:
. сприяння співробітництву і здійсненню спільних проектів на комерційній основі з метою створення сучасних засобів зв’язку;
. узгодження технічних норм і стандартів, що стосуються засобів розповсюдження, передачі та зберігання інформації;
. стандартизація, інтегрування та кодування інформації;
. усунення перешкод на шляху отримання і розповсюдження інформації через

ЗМІ;
. та інші, які були подані раніше (насамперед покращення умов роботи журналістів у всіх країнах-учасницях).

В Парижі, згідно з рішенням Віденської зустрічі, з 30 травня по 23 червня 1989 року пройшла І Нарада конференції з питань людського виміру
ОБСЕ. Результатом її стало узагальнення накопиченого досвіду на основі принципів ОБСЕ та положень Хельсинського Заключного акту.

Він був викладений у Парижській хартії для нової Європи яка констатувала, що “ера конфронтації і розколу Європи скінчілася”. Основними принципами є:
. повага до сувернітету;
. утримання від використання сили погрози її використання;
. непорушність кордонів;
. територіальна цілісність держав;
. мирне врегулювання суперечок;
. невтручання у внутрішні справи інших країн;
. повага до прав людини та право на самовизначення;
. співробітництво між державами;
. сумлінне виконання забов’язань.

Крім того Хартією було засновано такі постійнодіючі органи ОБСЕ:

1) Рада міністрів акордонних справ;

2) Центр попередження конфліктів;

3) Парламентська Ассамблея

Самміт ОБСЕ (Хельсінки ІІ липень 1992 р.)

Заключний документ “Виклик часу змін”. Основна увага приділялась змінам на пострадянському просторі. Національно-етнічні конфлікти у новостворених державах були визнані головною загрозою безпеці в Єаропі. Був створений
Форум з питань співробітництва у галузі безпеки, та заснована нова посада –
Верховний комісар ОБСЕ з питань національних меншин.

Будапешт (листопад-грудень 1994 р.)

Результатом цього Самміту стало рішення про розробку моделі спільної та всеохоплюючої безпеки для Європи і всього регіона ОБСЕ на 21 ст. Були визначені конкретні параметри формування нової моделі, які відповідали б змінам в геополітичній ситуації в районі.

Віденська декларація (1994 р.) складається з 4-х резолюцій:
. Забезпечення безпеки в регіоні ОБСЕ;
. Співробітництво в галузі економіки, науки, техніки та навколишнього середовища;
. Демократія і права людини;
. Проблеми колишньої Югославії.

Нова модель безпеки повинна базуватись на таких загальнолюдських цінностях як і розвиток демократії, людського фактору та гуманізма в усіх сферах сучасного суспільства для формування правової держави і громадянського суспільства, тісного взаємозв’язку політичного плюралізму та функціонування ринкової економіки на базі рівності і захисту всіх форм власності, сприяння покращенню умов життя.

Модель безпеки повинна базуватися на :

. 10 принципах Хельсінського Заключного Акту;
. Парижзькій Хартії, Хельсінському документі від 1992 р., Будапештському документі (1994 р.) – “На шляху до істиного партнерства в нову епоху”;
. Нормах і високих стандартах ОБСЕ.

Ліссабонський самміт ОБСЕ (грудень 1996 р.)

Основним документом стала декларація “Про модель спільної та всеохоплюючої безпеки для Європи ХХІ ст”. В ній був зафіксований ряд положень , які визначають контури майбутнього європейського устрою, домовленість про обов’язкове урахування законних інтересів безпеки нейтральних держав, принцип співробітництва МО і структур, що займаються питаннями безпеки (мається на увазі неприйнятність претензій на домінування певної організації чи груп держав). Також на цьому самміті був прийнятий документ про оновленя Договору про звичайні збройні сили.

Україна стала членом ОБСЕ в січні 1992 року. В листопаді –грудні українська делегація приймала участь в VI сесії Парламентської Ассамблеї
ОБСЕ. Виключний пункт про надання дійової допомоги Україні.

Доповідь Шона Макбрайда "Багато голосів - один світ". Диспропорції в міжнародному інформаційному обміні. Економічні проблеми конкретно

Розділ: економіка та комунікація

Коммуникация в наши дни предлагает наилучшие перспективы роста в промышленно развитых обществах и может рассматриваться как точка опоры мировой экономики. Современная коммуникация подчас делает несущественным географическое положение предприятия, позволяет переводить многие заводы и фабрики в отдельные районы, представляет более широкий выбор месторасположения для разных отраслей промышленности и других видов отраслей, таких как, торговля, банковское дело и авиалинии.

Информация - а точнее, возможность передавать, хранить, использовать информацию - является ключевым экономическим ресурсом наряду с энергией и сырьём

Некоторые развивающиеся страны пренебрегают защитой своей независимости в сфере коммуникации, и экономические неравновесия в этой сфере между нациями, равно как и регионами дают основания для беспокойства.
Если их не преодолеть, технический процесс сделает их ещё больше разительными. В развитых странах проявление новых видов техники и коммуникации последовало за промышленной революцией после достаточного промежутка времени; но развивающиеся страны не могут этого повторить отчасти потому, что испытывают насущную потребность в ускорении своего развития, а отчасти потому, что промышленная революция и революция информатики наступает на них одновременно.

Ресурсы коммуникации в мировом масштабе распределены неравномерно.
Некоторые страны имеют полную возможность отбора информации, отвечающей их нуждам; у других такая возможность весьма невелика , и это является значительной помехой их развития. Эти диспропорции особенно ярко выражены в сфере науки и техники и имеют наиболее серьёзные последствия

НТИ (научно-техническая информация) является ныне жизненно важным экономическим ресурсом, которым следует делиться более щедро и широко, поскольку он является плодом усилия и мышления людей во многих странах. НТИ несомненно является ключом к независимому национальному развитию повсеместно, представляя собой в то же время основной фактор координированного прогресса человечества.

Существует особая необходимость в сосредоточении усилий на развитии национальных инфраструктур с доступом к мировым источникам НТИ. Они смогут обогатить всемирный фонд информации знаниями местного происхождения, так как это является одной из предпосылок успешного независимого национального развития.

Хотя себестоимость многих видов продукции коммуникации постепенно снижается, капиталовложения, необходимые для их производства, возрастают.
По этой причине страны с избытком капитала имеют в данной ситуации заметное структурное преимущество в перспективах на будущее. Эта экономическая реальность связывает проблемы коммуникации с новым международным экономическим порядком. Перемены, необходимые в областях экономики и коммуникации, тесно переплетены как части единого процесса достижения более справедливого международного разделения труда.

Рассматриваемая как инструмент экономического развития, либо как объект экономического исследования, коммуникация требует новых исследований, которые должны насколько возможно проводиться путём сопоставления данных.

Диспропорции и неравенства

Давно одобренные принципы, принявшие форму диспропорций и неравенства, являются главной причиной современных конфликтов.

В период основания ООН и ЮНЕСКО был провозглашен принцип свободы и свободного распространения информации. Однако сейчас ясно, что "свободный поток" – не более чем односторонний поток, в котором задают тон развитые страны. И это понимают все. Однако нет практического согласия по поводу разрешения данной проблемы и желательных политических методах.

Диспропорция в распространении новостей имеет несколько форм и уровней:

а) между развитыми и развивающимися странами (из-за неравномерной инфраструктуры); б) между развитыми странами с различными политическими и социальными инфраструктурами (во время составления Доклада МакБрайда еще существовал
СССР, которому в данной формулировке противопоставляются развитые страны
Запада); в) между развитыми странами с одной полит. и социальной системой, но разными по размерам; г) между самими странами третьего мира; д) между политическими, экономическими и др. новостями; е) между "хорошими" и "дурными" новостями; ж) между информацией о внутренней жизни страны и о международных отношениях.

Эти диспропорции влияют на все сферы общественной жизни, т.е. существует неравновесие в отношении стратегической информации, необходимой для принятия решений.

В будущем диспропорция между теми, кто имеет доступ к информации и теми, кто такого доступа не имеет, будет возрастать, так как хотя источники информации и увеличили свой выход, но и деятели комуникации тоже укрепили свои позиции в контроле информации.

Диспропорции внутри страны

Такие диспропорции существуют во всех без исключения странах. Причиной из есть, например, то, что телевизоры в основном сосредоточены в городах (в ряде развивающихся стран телепередатчики не в состоянии охватить всю страну), 9/10 печатных изданий выходит в городах, ограничивая негородское население в информации. Кроме того, существует проблема неграмотности, а также то, что во многих странах население говорит на различных языках, на которых иногда невозможно выпускать печатную продукцию, а тем более радио и телепрограммы. Кроме того, существует факт доминирования городских элит
(так в Афганистане 87% радиопрограмм посвящено событиям в столице)

Диспропорции между регионами

Данный вид диспропорций хорошо виден на том факте, что на развивающийся мир (Азия, Африка, Латинская Америка), в которых проживает ѕ населения планеты, приходится только половина газет, издаваемых во всем мире. В Северной Америке один экземпляр газеты приходится на 3 человек, в
Африке – на 90 человек, в Азии – на 15. 8 африканских территорий и 3 арабских государства вовсе не имеют ежедневных газет. Еще в 13 существует единственная такая газета.

Неравенство между развитыми и развивающимися странами

По данным статистики, гигантский разрыв существует между странами, где
ВВП на душу населения больше 2500 дол. (развитые страны, группа С) и теми, где он меньше 400 дол. в год (группа А). В первых, на 1000 жителей приходится 741 радиоприемник, 338 телевизоров и 352 телефона, в то время как в группе А эти показатели соответственно равны 56, 5.4 и 1.3.
Происходит это из-за разницы в стоимости средств приема. Так, например, в странах группы А цветной телевизор стоит 100-300 человеко-часов, а в
Бразилии – 1520 человеко-часов.

Этот разрыв имеет тенденцию увеличиваться (из-за того, что богатство порождает богатство, а также из-за разницы в приросте населения).

К уменьшению неравенства

Развивающиеся страны прилагают огромные усилия, чтобы расширить СМИ.
Так количество радиоприемников в Африке возросло более чем в 7 раз, телевизоров – более чем в 20 раз; в Латинской Америке эти показатели соответственно равны 4 и 10 раз. Это намного больше, чем в развитых странах, но высокий уровень развитых стран сохраняет неравенство.

Развивающиеся страны сегодня озабочены также еще одним фактом: развитые страны используют 90% электромагнитного спектра и геостационарной орбиты Земли, что должно являться ресурсом всего человечества и соизмеряться с культурными и социальными потребностями стран, а не с мощностью и количеством радиопередатчиков.

Но следует заметить, что количественные диспропорции, на преодоление которых делается упор в развивающихся странах, не являются единственной проблемой и ее решение путем предоставления технологий, финансовой и другой помощи не может привести к установлению нового информационного порядка, который был бы лучше существующего.

Доповідь Бангемана "ЕС і глобальне інформаційне суспільство"

Усвідомлення важливості інформаційної революції прийшло в Європу з введенням в дію інформаційних програм, таких як: IMPACT, ESPRIT,
COPERNICUS. Але необхідність встановлення інформаційного суспільства прийшла з виходом в світ доповіді Бангемана.

Доповідь була представлена 26 травня 1994 року в Брюсселі Мартіном
Бангеманом на замовлення Європейської Комісії. Тема доповіді — "Європа і глобальне інформаційне суспільство, рекомендації Європейській Комісії".
Доповідь складається з шести глав:

1) Інформаційне суспільство — нові шляхи співпраці і життя разом;

2) Революція, що прискорена ринком ;

3) Повний порядок денний;

4) Складові інформаційного суспільства ;

5) Фінансування інформаційного суспільства — завдання для приватного сектора;

6) Інформація до роздумів ;

В першій главі

ведеться мова про те, що по всьому світі інформаційні та комунікаційні технології породили нову технічну революцію, яка, в свою чергу, більш видатна та далекосяжна, ніж ті, що були в минулому. Ця революція додала великі можливості для співпраці усього людства. Європа вже приймає участь у цій революції але, досить повільно, що може зменшити очікувану вигоду. Тому завдання ЄС прискорити становлення інформаційного суспільства.

Країни, що перші ввійдуть в інформаційне суспільство, отримають велику нагороду. Вони будуть встановлювати правила для всього світу, що відстає у розвитку.

Впровадження нового порядку підвищить рівень життя в ЄС, надасть можливість для створення ринку нових продуктів та послуг, підвищить рівень обміну культурою та традиціями центру та периферії.

ЄС має знайти найменш ризиковані шляхи для встановлення інформаційного суспільства, тому підготовка громадськості до цього є першочерговим завданням. Уряд повинен забезпечити здорову конкуренцію на ринку електронних послуг, тоді вони перетворяться з дорогих послуг, доступних тільки бізнесменам та крупним компаніям, на широко доступні .

Але досить великою проблемою є фінансова та організаційна слабкість європейської програмної промисловості. Не дивлячись на те, що європейці досить багаті та освічені люди, більшість програм та патентів належать неєвропейцям. Швидке зростання внутрішнього ринку Європи надасть можливість промисловості розвиватися та, навіть вийти на світовий ринок інформаційних
(програмного забезпечення) послуг. Це також стосується аудіо-відео індустрії.

В другій главі

мова йде про зміни, які мають відбутися в економічній політиці Європи в зв'язку з технічним прогресом .

Головним чинником появи нового ринку стане вільна конкуренція, яка дасть можливість мобілізувати приватний капітал для розроблення нових технологій, їх подальшого розвитку та росту .

Для надійного функціонування ринку необхідно, щоб його нові учасники мали сучасне обладнання для вдалого ведення бізнесу, або, принаймні, не стикалися з серйозними перешкодами. Для всіх учасників будуть встановлені єдині правила ведення бізнесу і забезпечена вільна конкуренція.

Для здійснення цих планів необхідно усунути монополії. Всі ліцензовані оператори мають взяти на себе відповідальність за ту частину послуг, що їм належить.

Конкурентне середовище вимагає наступних дій :

1) ТО (телекомунікаційні оператори) мають бути звільнені від політичних обмежень, таких, як :
. підтримання громадських функцій;
. зовнішня діяльність у сфері R&D;
. співпраця у плануванні земель та управлінні ідеями;

2) ринкова регуляція для здійснення та підтримки конкуренції;

3)конкурентне середовище має бути передбачуваним для того, щоб робити стратегічні плани та інвестиції;

4) врегулювання тарифів;

Встановлення інформаційного суспільства вимагає правового регулювання ринкових відносин. Необхідно оцінити мінімум такого регулювання на всеєвропейському рівні для забезпечення подальшого розвитку інформаційної інфраструктури в Європі. Також необхідно введення загальних стандартів, які забезпечать всезагальний доступ до телекомунікаційної мережі та вихід на світовий ринок. Стандартизація європейських програмних та телекомунікаційних технологій підвищить їх конкурентоспроможність на аудіо- відео ринку.

Третя частина присвячена наступним питанням:

Захист прав на інтелектуальну власність

У зв'язку з підвищенням кількості інформації в мережах комп'ютерного та телекомунікаційного зв'язку та вільного доступу до неї постала нагальна проблема по забезпеченню прав інтелектуальної власності. Вважається за доцільне для підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості в галузі комунікації дотримання прав інтелектуальної власності як на загальноєвропейському рівні так і на світовому. Така практика вже започаткована в Європі, прикладом може стати директива по законодавчому захисту електронних баз даних.

Приватність

У зв'язку з подальшим розширенням новітніх технологій під загрозою опинилася недоторканість приватного життя. Отже для забезпечення встановлення інформаційного суспільства Європейському Співтовариству необхідно розробити законодавчу базу по захисту прав людини в світлі поширення інформаційних технологій. Необхідно вводити електрону та правову охорону, для захисту від проникнення в мережі / бази даних інформаційних піратів.

Електронний захист, законодавчий захист та безпека

Необхідно вводити електрону та правову охорону, для захисту від проникнення в мережі / бази даних інформаційних піратів.

Інформаційна власність

Ефективність правил має забезпечити захист плюралізму та вільної конкуренції. Це поліпшить конкурентоспроможність європейської інформаційної промисловості, а також забезпечить захист інформаційної власності держав- членів ЄС.

Роль політики в сфері конкуренції

Політика в сфері конкуренції – це головний елемент європейської стратегії, він має особливе значення для консолідації єдиного ринку та залучення приватного капіталу необхідного для росту транс'європейської інформаційної інфраструктури. Всі компанії які беруть участь в виробництві електронних технологій та послуг мають дотримуватись позиції за якою вони мають розробляти свою стратегію в рамках даної політики.

Технології

Глава 4 присвячується питанням виділення складових інформаційного суспільства серед яких: інформаційні мережі (такі як телефонна, супутникова та кабельна мережі, системи ISDN, всесвітня комп'ютерна мережа
Інтернет), що передають інформацію; електронні послуги (електронна пошта, інтерактивне телебачення), що надають можливість людям використовувати мережі для швидкого передання інформації, навчання та праці на відстані.

У главі 5

мова іде про фінансування інформаційного суспільства. Це завдання покладається на приватний сектор. Приватний капітал зможе вільно перетікати по телекомунікаційній інфраструктурі. Доповідачі вважають що встановлення інформаційного суспільства має бути покладено на приватний сектор та ринкові сили. Але керуючу роль має займати уряд на загальноєвропейському рівні.

В частині 6

висловлюються побажання щодо найскорішого встановлення інформаційного суспільства в Європі і приділення більшої уваги до цієї нагальної проблеми.

Наслідки реалізації принципів доповіді Бангемана.

Європейське Співтовариство з 1994 року встановило завдання побудови інформаційного суспільства, як однієї з пріоритетних галузей. Вже досягнуто значних результатів в впровадженні в дію стратегії просування Європи до інформаційного суспільства:
. лібералізація телекомунікаційного сектора розпочата з успіхом;
. були вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;
. було надано підтримку європейській промисловості в сфері масової комунікації яка, як очікують надасть додатково приблизно 1 млн. робочих місць протягом наступних 10 років;
. з успіхом втілені в життя програми наукових розробок;
. Європейська Комісія стала важливим інструментом розробки спільних правил які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

-----------------------